Розділ 6

"Вас же двоє!"

Джонатан-білий швидко розібрався з усім тим гармидером, що стався. Зазирнув у мою кімнату, побачив брата, що й досі стояв посеред кімнати й несамовито лаявся, і наказав усім слугам повертатися до своїх кімнат.

- Я сам розберуся з тим, що відбулося, - пояснив він дворецькому, і той швидко повів свою "армію слуг" по коридору геть.

Увесь цей час король не випускав мене зі своїх обіймів. А я притихла. Ще ніхто не називав мене дівчинкою так ніжно й співчутливо і не обнімав так делікатно, як це робив зараз Джонатан-білий. Для мене це було дуже незвично. Ну, мене взагалі мало обнімали чоловіки. Настирливі й неприємні обійми Джонатана-чорного я взагалі не враховувала. Звичайно, в мене були перші поцілунки та обійми в підлітковому віці, як і в усіх молодих людей, яким цікава протилежна стать. Та й увагою, компліментами та залицяннями я не була обділена. Все-таки єдина дочка короля, принцеса, хоч і сіра. Першим, з ким я поцілувалася, був відомий при дворі красень і ловелас маркіз Дмитрій. Він якось так ненав’язливо залицявся до мене (професіонал, що тут скажеш!), що в мене завмирало серце і я вся мліла. От одного разу ми й поцілувалися. І я навіть, юна й наївна, думала, що це кохання, аж поки несподівано не побачила його з однією зі фрейлін, якій він казав такі ж слова кохання, як і мені до цього. І цілувалися вони за портьєрою, там же, де годину тому чоловік притискав мене. Я не обурилась і не влаштувала скандал, тихо пішла геть, а потім уночі плакала в подушку. Отаким був мій досвід у ніжних почуттях. Я вже й забула, як приємно, коли чоловічі руки ніжно обнімають тебе. А мені справді було приємно.

І те, що король пообіцяв захищати й берегти мене, сподобалося. Міг би почати розпитувати про те, що сталося, гримати при слугах на брата, випитувати в мене подробиці, а він просто сказав, що захищатиме. Повірив одразу в мою щирість.

Король, обнімаючи, провів мене всередину кімнати, всадовив у крісло, подав склянку води:

- Заспокойтеся, Еделіно, я вже тут. Вже все позаду. Ось, випийте води, - промовив він.

А потім повернувся до брата, котрий продер, нарешті, очі й люто зиркав на нас, розумів, що слід прояснити недвозначну ситуацію. Біля очей на щоках Джонатана-чорного виднілися подряпини, певно, він різко відхилився, коли я штрикала йому в очі, й мої нігті проїхалися по шкірі. Ох, мало він від мене отримав! Шкода, що я не мала довгих нігтів! Точно б очі втратив, сволота!

- Я так розумію, ти хотів знову насолити мені? – спитав король, в голосі якого відчувався метал та затаєна лють. – Джонатане-чорний, ти дограєшся! Ми вже говорили про це з тобою!

- Я не розумію, про що ти?! – визвірився брат короля. – Я прийшов до Еделіни-сірої побажати на добраніч і запевнити, що всіляко буду підтримувати її як твою наречену та тебе як короля. Хотів просто по-братськи поцілувати в щічку. А вона накинулася на мене, як шалена! Он, мало очі не видряпала! Хіба так можна? Так, я не заперечую, дівчина приваблива й мила. І я хотів пожартувати. Можливо, обняв трохи міцніше й фривольніше, ніж годиться. Але ж вона кинулася битися! Он, я весь у крові! - він демонстративно показав свої закривавлені руки та сорочку.

Я обурено поглянула на Джонатана-чорного. От брехун!

- Ти брешеш! Сам накинувся на мене! Сказав, що всі наречені брата пройшли через твоє ліжко, і що зі мною теж... е-е-е... буде так само! – закричала я, закипаючи. – Покидьок! Та ти..!

Король різко підійшов до Джонатана-чорного і вдарив його по щоці, аж виляски пішли. Тут я вже й рота відкрила від несподіванки. Не чекала такого від завжди спокійного і врівноваженого чоловіка. Принаймні, я його таким завжди бачила, а тут на тобі – він вміє битися!

- Це тобі за те, що чіплявся до моєї нареченої! – промовив Джонатан-білий гнівно. – Ніколи, чуєш, ніколи не чіпай її! Ти зрозумів?! Завтра вона стане королевою, моєю дружиною, і я не потерплю жодних підступів та двозначностей щодо неї!

- Але ж Джо, ти знаєш, я не можу цього зробити! – спокійно відповів брат короля. – У нас домовленість. І ти погодився, не забувай!

Джонатан-білий зненацька відвів очі, і навіть наче згорбився, мовбито якийсь важкий тягар ліг йому на плечі.

- Закінчимо цю розмову, я тебе попередив, - промовив він рвучко. - Зранку поховання батька. Вже пізно. Йди спати, Джонатане-чорний.

Подряпаний принц злорадно зиркнув на мене і пообіцяв:

- А ми ще не закінчили, Едель. До завтра, - і вийшов за двері.

Я здивовано слухала розмову двох братів. І вона була дивна. Дуже дивною була реакція Джонатана-білого на слова брата. Домовленість? Гм. Я чогось не знаю?

Побачивши мій здивований погляд, король підійшов ближче.

- Едель, я все вам поясню. І можна, ми будемо на "ти"? - а побачивши мій ствердний кивок, пояснив. - Мені чомусь хочеться, щоб ви... ти зрозуміла, який я насправді. Які ми з Джо насправді. Не знаю, може, я роблю помилку, розповідаючи це, але хочу бути чесним перед тобою.

Йому важко давалися ті слова, які він промовляв. Обличчя скривилося в болісній гримасі, а пальці, котрі стискали палицю, на яку опирався, аж побіліли - так хвилювався король.

- Ти колись чула, щоб у людей народжувалася одна дитина?

- Як це? – спитала я вражено. – Це нонсенс. Нісенітниця. Такого не буває!