Розділ 2

Геройські Мости

Чому столиця так називалася – я зрозуміла ще на під’їзді до столиці: все місто було неначе нагромадженням величезних мостів. Я трохи читала про таку архітектурну особливість столиці Мікстеї. Спочатку місто було побудоване зі звичайними будинками, типовими для будь-яких поселень. Але коли воно почало розростатися і вшир, і ввись, то виявилося, що стоїть на дуже дивній землі. Ґрунт в Геройських Мостах був чутливим до магії! А оскільки серед людей кожен другий володів магією, то магічних потоків та коливань в скупченнях людей було достатньо для того, щоб земля під столицею почала видозмінюватися: вона то ставала болотистою, і будинки буквально поринали в хитку трясовину мало не по краєчки дахів, то ставала дибки, і тоді будинки або просто руйнувалися, або розколюватися навпіл, тріскалися, ламалися...

Це стало великою проблемою для столиці, котра ще тоді називалася Турмана. І маги разом з архітекторами придумали цікавий вихід. Вони звели величезні, просто-таки гігантські мости замість звичайних будинків. Мости було побудовано на віки: використано й міцний камінь, і магічно створені з’єднувальні конструкції, і багато артефактів та магічних будівельних матеріалів, необхідних для підтримки стабільності та довготривалості таких конструкцій.

Звичайно, все це будувалося не один рік, навіть не один десяток років. Але нині вся столиця знаходиться на мостах. Кожна вулиця міста є дуже довгою. Починається на околиці столиці й простягається аж до протилежного боку міста. Широкі мости-вулиці по обидва боки від дороги, яка займає середину моста, забудовані будинками, в яких живуть городяни. Уявляєте, які широкі та міцні ті мости?! Таких довгих мостів, від одного краю міста до іншого, в столиці шість. Вони гігантськими дугами висяться над землею, над старою частиною міста, яка вже майже вся зруйнована, закинута й занедбана, і створюють неначе архітектурну напівсферу... Існує також чимало інших, менших мостів, але вони не такі вражаючі, як величезні перші мости. На найвищому мосту, який так і називають, Королівським, просто посередині виситься над столицею королівський палац.

Він не такий великий і помпезний, як у нашому королівстві, але теж дуже гарний. Звичайно, міст же не може витримати занадто великого навантаження, але місцеві маги, певно, все врахували, щоб міст не обвалився під вагою масивної будівлі, тому побудували палац, який було можливо в такій ситуації.

Саме туди, до королівського палацу, і під’їхала наша карета. Я пообіцяла собі, що якщо буде в мене час і можливість, обов’язково прогуляюся столицею Мікстеї й роздивлюся тут все краще. Дуже тут незвично й цікаво. Одна справа – про це все читати, а інша – бачити на власні очі.

Так, а Геройськими Мостами столиця стала називатися після давньої війни з кочівниками, які прийшли з півдня з наміром захопити столицю Мікстеї. Їм це так і не вдалося, бо вузькі мости були чудовим захистом для мешканців: вороги так і не змогли увійти до міста по мостах, забарикадованих та нашпигованих магічними пастками ще на околицях дивних вулиць. Повернулися додому ні з чим. Так та війна й закінчилися. І столиця з тих пір звалася Геройські Мости, бо й справді ці архітектурні конструкції були справжніми героями, захистили мешканців від ворогів.

Хоч мої охоронці вислали в королівський палац Мікстеї магічного птаха з повідомленням про мій сьогоднішній приїзд, нас ніхто не зустрічав. Вартові на вході, почувши про мене та ціль мого приїзду, якось дивно перезирнулися і покликали якогось чоловіка, чи то лакея, чи то слугу на побігеньках... Він повів мене та моїх служниць по коридорах палацу у відведені мені покої.

Дивно, дуже незвична зустріч. Таке враження, що мене тут сприймають, як якусь гостю, а не наречену самого принца, майбутнього короля. Хоча, може, у них так прийнято. Я нічому не дивувалася, йшла з гордо піднятою головою, карбуючи крок. Не дочекаються, щоб я ще хвилювалася через те, що мікстейці не знають правил культурної поведінки! Та мені плювати на це! Я все одно тут довго не затримаюся!

Слуга провів нас у гарно обставлені багаті апартаменти й відкланявся. Втім, сказав, що зараз до мене прийде принц Джонатан-білий, щоб познайомитися.

Дівчата почали розкладати мої речі у шафи та на полиці, а потім збиралися йти і в свою кімнату, яку їм виділили на першому поверсі, де мешкала челядь.

Я підійшла до вікна, вдивляючись у незвичний краєвид: мостів було дуже багато, і всі різні!

- Вийдіть геть! – раптом почула я за спиною.

Виявляється, поки я відволіклась, до моїх покоїв зайшов високий молодий чоловік у білому камзолі, білих штанях і чоботях. Сам він був чорнявим, хвилясте волосся спадало до плечей, карі очі дивилися пронизливо і з насмішкою. Він був добіса вродливий! Як з картинки в любовних романах. Я аж замилувалася його правильними рисами обличчя: рівний ніс, прямі чорні брови, гострі мужні вилиці, чітко окреслений рот... І фігура в нього була хоч куди: мав широкі плечі, вгадувалося, що і м’язи під камзолом були нічогенькі...

Чоловік прикрикнув на моїх служниць, і вони вистрибнули з покоїв, як ошпарені.

Я здивовано дивилася на чоловіка, а він підійшов до дверей і замкнув їх зсередини. Потім наблизився до мене і зупинився майже впритул.

- То ось ти яка, Еделіна-сіра, - протягнув він, роздивляючись мене зблизька. – Гарненька. Груди те, що треба, - він демонстративно почав роздивлятися моє декольте, яке не було дуже глибоке, але ложбинка між грудями все ж виднілася. – І фігурка в тебе спокуслива, смачненька...