Розділ 1

"Вийдеш за нього аж бігом!"

- Підеш за нього, як миленька! Аж бігом! Не хоче вона! Подякуй, що хоч цей погодився взяти тебе заміж! Неповноцінну! Сіру! - гнівно вичитувала мені королева Мартена-біла.

- Отож! – підтакнула їй королева Мартена-чорна, моя мати. – Якщо постараєшся і сподобаєшся йому в ліжку, то, може, зробить тебе білою. – вона глипнула на свою білу копію і додала. – Хоча це не важливо. Головне – народити йому дітей! Тоді тебе ніхто ніколи не образить і не залишатиме біля вішапів!

Її Величність Мартена-біла трохи зблідла, почувши ці слова, але певно, при мені не хотіла знову починати вічну сварку. Королеви і так були на ножах все життя, як я їх пам’ятаю. Мартена-біла не могла мати дітей, чи то було якесь прокляття, чи просто якісь негаразди з її організмом, але це було її вічною проблемою. Саме тому вона відточила свою майстерність звабниці й спокусниці до неймовірних висот. І мій батько, Гербіш-білий, зрозуміло, надавав їй перевагу перед моєю матір’ю і зробив її білою частиною свого життя й першою королевою в королівстві.

Може, це й на краще. Моя мати завжди була трохи простакувата, мабуть, і не змогла б виконувати королівські функції в повній мірі, але вона твердо знала своє місце, займалася королівським палацом, господарством, довбалася в якихось дрібних проблемах королівства, якими їй дозволяла займатися Мартена-біла. Проте ображати себе не давала! Завжди огризалася, мала гострий язик і знала купу колючих приповідок, якими дошкуляла сестрі при кожному зручному випадку.

- Кажуть, в нього характер не дуже, то ти там тримайся тихше води і нижче трави! Догоджай принцу Джонатану-білому, улещуй, стеж, щоб які-небудь крутихвістки не вішалися на нього! – мати повчала, певно, все таки хвилювалася за мене, хоча давно не цікавилася моїм життям.

- І ще, Еделіно, вдягайся красивіше, яскравіше, декольте більше зроби, губи частіше покушуй, щоб червоніші й пухкіші були! Чоловіки люблять очима! – зі свого боку рекомендувала Мартена-біла, певно, давала поради зі свого списку жіночих секретів.

- Чого це? – обурилася мати. – Чоловіки люблять скромних і покірних жінок!

- Ага! Якраз! – визвірилася на неї суперечниця. – Чоловіки люблять чуттєвих і звабних жінок! Їм не треба в ліжку якась колода!

І почалося! Я вже не раз була присутня на таких суперечках обох королев, тому мовчки відійшла до вікна і почала дивитися на те, як складають речі в карету, котра сьогодні повезе мене до дикого, забутого всіма богами далекого королівства Мікстея.

Саме звідти був чоловік, вірніше, принц, котрий знехотя і після довгих дипломатичних переговорів королів наших країн погодився взяти мене заміж. Я була зла, як чудовисько на вогнищі! Зовсім не хотіла виходити заміж! Ні за кого! Ще й, кажуть, він злий, жорстокий, варвар, одним словом. Жінок б’є, знущається, в нього купа наложниць! І брат його, Джонатан-чорний, такий самий! Карена-біла, моя служниця, пошепки розповідала, що Карена-чорна знає одного торговця, що водить каравани в Мікстею, який у свою чергу знайомий зі слугою, котрий служить у королівському замку сусіднього королівства. Так той присягався й божився, що Джонатан-білий з братом навіть діляться жінками між собою! Може, навіть оргії влаштовують!

Ох, це, напевно, плітки, але було неприємно їхати до чужого чоловіка в чужу країну, та ще й з такими чутками навколо цієї королівської сімейки. Хай би дозволили мені жити своїм життям, як я хочу! Але ж ні! Батько затявся: договір про наш майбутній шлюб та співпрацю з мікстейським королем вже підписано. Король Мікстеї ось-ось помре, вже, кажуть, при смерті, а його брат-близнюк давно в могилі. Трон стане вільним, і тоді принци стануть повноправними володарями всього королівства. А мати королеву-родичку в стратегічно вигідному королівстві, яким є Мікстея, нашому королівству буде вкрай вигідно. І ніхто не спитав мене, чого хочу я! Гм, я розумію, що така доля всіх монархічних осіб: шлюб за домовленістю – це звичайна річ, але я не згодна, щоб це правило поширювалося на мене!

Та нічого, я все спланувала! Дорогою в нас буде одна зупинка, під час якої я збиралася втекти. Гроші вже були сховані в мене в поясі, вшиті по всій довжині. Сподіваюся, мені все вдасться і я не потраплю до рук цього злого, жорстокого й збоченого принца Джонатана-білого.

Світ близнюків

Я їхала в гарно облаштованій кареті, отримавши всі корисні й не дуже поради для мого майбутнього подружнього життя від матері та тітки. Батько теж обняв мене, сказав кілька слів, але був заклопотаний і тільки наказав шануватися і пам’ятати завжди про інтереси нашої держави та й пішов у справах геть. Ага, і про внуків не забув мені нагадати: що чекає з нетерпінням і все таке... Я ледве стрималася, щоб не огризнутися. Бо я вмію добре колючки пускати...

Зі мною, крім кучера, їхали двоє охоронців та дві служниці. Охоронці були близнюками з шанованої сім’ї, яка вірою й правдою служила королівській родині багато поколінь, так що король за мою безпеку був спокійний. Один з охоронців був сильним магом вогню, а другий, його брат, гарним мечником. Дівчат-служниць я знала, бо це були Карена-біла та Карена-чорна, які й у палаці мені прислужували, і в Мікстею зі мною поїхали за наказом королев. Вони зараз про щось шепотілися, виглядаючи у вікно карети й пожираючи очима братів, що їхали верхи на конях. Цікаво, на кого вони кинули оком? Бо обидва хлопці були схожі один на одного, як дві краплі води. А знаку, який розрізняє чорного та білого не видно було, він на плече кожному ставився, прихований нині в них. Вдяглися в дорогу охоронці в однаковий одяг, темно-зелений, тобто визначити першість у парі було важко.