Розділ шостий

Катерина

Зимові канікули проминули для мене, мов один день – і не тому, що я так гарно відпочивала, а тому, що працювала, не покладаючи рук. Так, я могла з гордістю сказати і батькам, і Миронові, і всьому світові, що задоволена своєю роботою і не дарма отримую гроші, але втома давалась взнаки.

Тож я майже з задоволенням поверталась до університету, дарма, що знала: працювати доведеться і далі, легше не буде. Тим паче, батько так і не знайшов роботу, і кредит досі цілком на мені. Рідні ж житимуть за мамину заробітну плату та бабусину пенсію.

Приїхала я разом з Сашею та Мироном і видихнула з полегшенням, коли хлопець нарешті пішов, а я лишилась в кімнаті один на один з подругою.

Мобільний додаток університету вже просигналізував про те, що опубліковано розклад, але я не мала сили його дивитись. Ясно, що там багато всього, а розбиратимусь в деталях пізніше.

Слідом спалахнув зелений значок і навпроти кількох прізвищ однокурсників – помітка, що вони приїхали до університету.

– О, Сонька! – зраділа я. – Саш, Соня приїхала!

– Нарешті. Наша вже-майже-не-Савіна ще стільки всього не знає, – Алекс розляглась було на ліжку, але миттю зірвалась на ноги.

Її світле волосся тугими локонами падало на плечі, і Саша роздратовано стягнула його картатою стрічкою у хвіст. Я з заздрістю спостерігала за тим, як вона вдягає обтислі джинси та футболку. В гуртожитку було тепло, але я воліла вдягатись скромніше, та й, власне, великого вибору одягу ніколи не мала.

– Ти так і будеш в тому светрі? – Саша роздратовано вказала на мій гольф. – Ні, це нікуди не годиться. Знімай. Вдягни, може, якусь сукню! Або принаймні блузку. Давай я тобі позичу, м?

– Та не треба…

Саша, як завжди, не приймала мої заперечення. І секунди не минуло, як вона всунула мені в руки ніжну шовкову блузку.

– У мене груди більші стали, і я тепер в неї не влізаю, – пожалілась Алекс. – А ти тендітніша, на тебе якраз сяде. Ну, давай! Крім того, тобі, як шатенці, в цьому кремовому буде краще!

Я хотіла приміряти, сказати, що блузка незручна, і віддати її Саші назад, але коли приміряла, ледь не застогнала від задоволення. Шовк приємно холодив шкіру, а її бежевий відтінок ідеально пасував до мого волосся. Коли ж я вдягнула довгу, до середини литки спідницю з легкої світлої тканини та туфлі на підборах, зрозуміла, що вже не вилізу з цього вбрання. Красиво, по-діловому і водночас романтично. Краса! Гаразд, мене ж бачитимуть тільки дівчата, то можна і так походити…

Спалах камери ледь не засліпив мене. Я здивовано заморгала.

– Алекс! Що ти таке робиш?

– Перекидаю фотку Соні, – відповіла вона, – аби показати, яка ти красива… О! Сонька каже, що йде обідати, ходімо! Побалакаємо там з нею, так?

Я зітхнула, але не стала сперечатись, знала, що це цілком марна справа, все одно Алекс не перепреш.

Вже за три хвилини ми були в їдальні. Соня справді виявилась там; ми кинулись обіймати одна одну.

Савіна виглядала цілком щасливою і навіть трохи засмаглою. Вона з таким захватом розповідала про свою подорож з Мирославом у Карпати, що ані я, ані Сашка не перебивали її. Я навіть розслабилась, вирішивши, що головним ньюзмейкером сьогодні буде саме Софія… І дарма втратила пильність. Розповідь Соні добігла кінця, Алекс заявила, що у неї нічого нового не відбувалось, як і завжди, а тоді обидві дівчини вп’ялись поглядом в мене.

– А ти нічого не хочеш розповісти своїй подрузі? – штурхнула мене ліктем під ребра Саша. – Ну? Може, досить приховувати?..

Я розуміла, що вона натякає на Мирона, і вмить зашарілась. Напевне, треба було самій про все розповісти Соні, тим паче, дівчина зрозуміла б мене як ніхто. Проте я так запрацювалась, що навіть не мала часу побалакати з подружкою по телефону, не кажучи вже про те, щоб попліткувати про Мирона. Згадувала лише про кредит і про те, що знайшла вирішення проблеми.

– Так, – пожвавилась Соня, – Катю, ти мала розказати, що там в тебе за робота? Як ти змогла закрити проблему з кредитом? Де знайшла посаду, щоб продовжувати працювати віддалено з університету?

– О-о-о, – Алекс загадково примружилась, – Катя у нас тепер особистий помічник керівника розробницького проекту!

Мої щоки просто палали.

– Саш, я…

– І у неї, – підморгнула Олександра, – я думаю, намічається з начальником бурхливий роман.

– Та припини! – обурилась я. – Він мене терпіти не може!

– А я так не думаю. Просто дехто недостатньо дорослий, аби відверто сказати «ти мені подобаєшся, давай зустрічатись». От ви і граєтесь в ці кішки-мишки. Бачила б, як він на тебе дивиться, як він зітхає, коли тебе нема поруч!

Ну от, Алекс знову все нафантазувала, ще й ввела Соню в оману. У тієї аж очі заблискотіли від цікавості.

– Хто ж це такий загадковий? – спитала вона з віддихом, впиваючись в мене поглядом. – Кать, ну розкажи! Я ж тобі про себе все розповідала! Це що, така таємниця?

– Та яка таємниця, – Алекс вкотре не дала мені і два слова вставити. – Наша Катя працює на Мирона!