Розділ третій

Катерина

Спала я паршиво, що й казати. Спочатку і очей зімкнути не могла, в голову лізли всілякі дурниці. Потім стало ще гірше. Мені снився Мирон. Ми з ним сиділи в його кімнаті, працювали над презентацією, і він ніжно обіймав мене за талію, а потім нахилився вперед та торкнувся губами плеча. Раз, другий. Поцілунки ставали відвертішими, а я зовсім не намагалась його відштовхнути…

Зараз, сидячи за столом, я щосили намагалась не показати, що думаю про Мирона більше, аніж потрібно. Відводила погляд, намагалась зосередитись на їжі.

Батьків Алекс все ще не було вдома, тож снідали ми всі втрьох. Я мимоволі задавалась питанням, як Валентин Вадимович та Ірина Семенівна відреагують на те, що я тепер живу у них вдома, адже ставились вони до мене так собі, мали думку про мою персону не кращу, аніж сам Мирон.

Але, можливо, я дарма себе накручую, і все буде в порядку? Раніше ж не гнали…

– Ти якась бліда, Катю, – промовила занепокоєно Алекс.

– Дурниці. Голова просто трохи болить, – збрехала я.

– Мироне, – Саша миттю перевела погляд на свого брата, – це через тебе?

– Ні, я не намагався заїхати до ворожки та начаклувати твоїй подружці головний біль, ти мене в цьому не звинуватиш, – фиркнув Мирон.

– Завалив Катю вчора роботою…

Тут вже не могла змовчати я сама. Розуміла, що скаже зараз Мирон, тож поспішила зупинити подругу:

– Саш, припини. Не кажучи вже про те, що погано мені зовсім не через те, що я вчора займалась роботою… Було б дуже дивно, якби Мирон платив мені просто за те, що я існую, ти ж розумієш. Мені доведеться виконувати завдання, і це, ну, цілком нормально, я вважаю. Ти не можеш засуджувати його за те, що він дає мені щось робити!

– Я просто хочу як краще! а

– Я розумію, – м’яко відповіла я Саші. – Просто хочу тобі сказати, що ти, можливо, занадто вимогливо ставишся до Мирона?

Хлопець демонстративно закотив очі і напосів на свій сніданок, розрізаючи свіжі млинці так, ніби уявляв там моє обличчя. Я ж намагалась не дивитись на слід від шоколадної пасти в нього на губах, який так і хотілось обережно стерти пальцем, або… Обережно злизнути, щоб відчути, який поцілунок Мирона на смак. Хоча б раз.

Супер. Тепер я про це думаю.

Я міцно замружилась, намагаючись розвіяти марево. Нічого доброго не вийде, якщо я думатиму про такі речі замість того, щоб нормально займатись роботою. Мирон, мов той хижий кіт, пограється малою сірою мишкою та з’їсть мене на сніданок, а я навіть не зрозумію, коли це трапилось. Ідіотка наївна. Закохана ідіотка!

Не пощастило мені з начальством. Мало того, що він мене терпіти не може, так я ще й сама від нього буквально божеволію… Ну чому, чому все так?!

Саша тим часом покінчила зі своїм сніданком і відсунула тарілку, але вставати з-за столу не збиралась. Вона явно мала ще теми для розмови.

– Катю, – Алекс уважно подивилась на мене, – а ти вже змусила мого братика оформити тебе офіційно? А то це така справа, я знаю, можна багато про що домовитись на словах, але без папірця ти ніщо… То як?

– Коли б ми це встигли? – гмикнула я. – У мене навіть документів тут нема, Мирон же не відпустив мене додому.

– Я проявляв надзвичайну гостинність, – хитнув головою Мирон, показуючи, що жодні претензії у свій бік він просто не прийматиме.

Хто б сумнівався. Цей хлопець знайде собі чудове виправдання для чого завгодно. Та й, якщо дивитись на це питання з точки зору здорового глузду, в нього справді не було часу влаштовувати мене офіційно.

Але мені потрібні ці папірці. Тож добре, що Сашка взагалі підняла таке питання, я могла просто не звернути на нього увагу і влипнути у великі неприємності.

– Братику, – Алекс кинула на Мирона уважний погляд, – ти ж знаєш, що повинен її оформити, правда? Ти не можеш спинитись на півдорозі.

– Звісно, – кивнув Мирон. – Припини підозрювати мене в тому, що я намагаюсь нашкодити твоїй подружці. Я цього не роблю.

– Та хто тебе знає, – знизала плечима подруга. – Ти завжди спілкувався з Катею не надто ласкаво.

– Я взяв її на роботу!

– Але поки не оформив, – зазначила вона. – Отже… Каті треба документи. Я думаю, Мироне, ти можеш підкинути Катю до неї додому, аби вона забрала все, що їй потрібно, а потім вирушите до офісу і оформитесь, так?

– Та я сама…

– Не треба самій, – хитнув головою Мирон. – Це забере занадто багато часу. Алекс права, я міг би тебе підвезти. І, хоча нормальне начальство, ясна річ, не возить свою особисту помічницю на машині всюди і не дбає про неї так сильно, я – ідеальне начальство, і я це зроблю. Збирайся. Поїхали.

– Ура! – переможно видихнула Сашка. – Прекрасно! Між вами налагоджуються нормальні стосунки!

Та щось мені підказувало, що вона занадто позитивно оцінює ситуацію. Як на мене, що б там Мирон не задумав, все не настільки добре, як він описав це словами. От прямо-таки зовсім.

Звісно, я не стала дражнити Мирона своєю повільністю, навіть не доїла сніданок, все одно зранку шматок в горло не ліз, швиденько причесалась та кинулась взуватися. Він навіть подав мені куртку, що було, якщо чесно, дивним та несподіваним проявом турботи, і зазначив: