Розділ перший

Катерина

– Це кінець. Якщо за тиждень не знайду офіційну роботу, нас просто викинуть з квартири, – тихо промовила я, опустивши голову. – Бабуся цього просто не переживе.

Я сиділа на кухні у Сашки, своєї кращої подруги, і дивилась в одну точку. Проігнорувала чашку чаю, яку вона підсунула до мене, тільки важко зітхнула.

– Невже все так погано, Кать? Як же може бути так, що вам настільки не вистачає грошей?! Ви до банку про відтермінування звертались?! Чи в кого ви там взяли гроші… Це взагалі законно?!

Моя сім’я ніколи не була багатою, на відміну від Сашиної. Та все ж, я не жебракувала. Так, вдягалась скромно, не могла бігати по ресторанах, та хіба в цьому щастя!

А зараз все полетіло шкереберть. Бабуся захворіла, аби знайти їй ліки, батьки взяли великий кредит – і заклали квартиру. Потім тато втратив роботу…

– Коли батьки підписували договір, вони думали тільки про те, як швидше дістати грошей. Так що все законно. Якщо не підтвердимо свою платоспроможність і не почнемо платити – нас просто виселять через суд. Мамина зарплатня вся йде на ліки та їжу, – голос прозвучав ще глухіше. – Батько кидається від підробітку до підробітку. Навіть якщо ми нашкрябаємо грошей на ще одну виплату… Це не вихід. Ми вже двічі зривали терміни, банкові потрібні гарантії.

– Давай я тобі позичу?

Я заперечно хитнула головою.

– Саш…

– Ти зараз не в тому положенні, аби говорити, що не приймеш від мене гроші і що тобі незручно! – вигукнула обурено вона. – Ти повинна розуміти!.. Я від того не збіднію!

Так, Олександра була з багатої родини. Успішний бізнес, все найкраще для доньки та сина… Я ніколи не позичала в неї грошей, не дозволяла собі цього, дарма, що Саша часто пропонувала. Для мене це б коштувало нашої дружби, це неправильно – сідати їй на шию.

Проте зараз був не той випадок, коли я могла відмовитись від допомоги. Нас – мене, батьків, хвору бабусю, – просто виставлять з квартири.

– Справа не в гордості, – зітхнула я, – а в тому, що один платіж нічого не вирішить. Мені потрібна робота, причому офіційна, щоб я могла надати папірці. А хто ж візьме до себе другокурсницю без досвіду, ще й на таку зарплатню!

Саша зітхнула.

– Задачка не з легеньких.

– А я про що… Ще й новорічні свята, – я заморгала, з усіх сил намагаючись не плакати. – Терміни виходять на початку січня, а зараз на роботу мене ніхто не візьме. Всі рік закривають!

Подруга піднялась на ноги і знервовано заходила по кухні. Я винувато пробурмотіла:

– Пробач, що це все на тебе вивалила. Не варто було псувати тобі новорічний настрій, ти повинна нормально святкувати, а не втішати мене. Напевне, я піду.

– Чекай, піде вона, – Саша опустила руку мені на плече. – Знаєш що? Треба просто знайти тобі роботу! О, я вигадала! – вона радісно плеснула в долоні. – Батьки зараз довірили Миронові один філіал, аби він потренувався. Ти зможеш працювати його помічницею. Якраз дуже зручно! Йому доведеться суміщати навчання в університеті з роботою, і не привезеш же з собою когось окремого до гуртожитку. А ти й так там живеш!

Я зашарілась.

– Саш, ні, чого ти… Не варто. Та він і не погодиться ніколи…

Мирон мене ненавидів. Я прекрасно про це знала. Старший за нас з Сашею на два роки, він завжди дивився на мене зверхньо і навіть не намагався приховати своє ставлення. Вважав, здається, що я просто хочу отримати вигоду з дружби з його сестрою. А зараз Алекс тільки піділлє масла в вогонь.

– А я його дуже гарно попрошу. Мироне! Ходи сюди! – Саша не дала мені можливості вставити ані слова, і її гучний крик розлився на увесь двоповерховий будинок.

Мирона не довелося довго чекати. Не минуло й хвилини, як він спустився до нас на кухню, усміхнений та розслаблений. Я мимоволі замилувалась його поставою, тим, як він куйовдить своє світле трохи відросле волосся, але миттю спохмурніла, варто нам було зустрітись поглядами.

– О, і ти тут, – скривився хлопець. – Саш, що ти хотіла?

– Мирош, – Алекс схопила його за руку. – Нам потрібна твоя допомога! Батьки ж довірили тобі бізнес-проект, правда? Хочуть, аби ти поступово переймав справи! Тобі потрібен помічник. Катя якраз навчається в нашому ж універі, і спеціальність у неї – зав’язана на аналітиці, і в компах вона шарить, технар. А їй терміново треба працевлаштування і достойну зарплату, інакше банк забере квартиру. В Каті хвора бабуся. Її виставлять на вулицю… Візьми Катю до себе помічницею! Благаю! Зроблю все, що хочеш!

– Ти що, сестричко, – похитав головою він, – ти пропонуєш мені взяти в помічниці на серйозний проект зелену другокурсницю просто тому, бо вона твоя подруга і їй треба допомога?

– Ну будь ласка! Катя старатиметься! – не вгавала Сашка. – Ти ж знаєш, Катя завжди була відмінницею, а зараз тільки ти можеш її врятувати! – вона склала руки в молитовному жесті, вдивляючись в обличчя брата. – Будь ласка, будь ласка, будь ла-а-а-асочка…

– Саш, перестань, – спробувала вгамувати її я. – Вигадаю щось інше, це справді дуже…

Мирон кинув на мене важкий погляд, і я буквально захлинулась словами. Тоді зиркнув на свою сестру, і на його губах заграла дивна, зла усмішка. Я стиснула руки в кулаки, на сто відсотків впевнена, що зараз почую відмову.