5.

Того дня Рая таки не прийшла патрати гусей.

 Зате навідалася Власта. Якось дізналася про місцеву традицію й прийшла до двору Раї – убрана скромно, та чисто, на голові – біла хустинка, стан підперезаний фартухом; привела із собою старшу доньку.

- Може, вам чимось допомогти? – спитала привітно.

- Як хочете – сідайте до гурту.

- Дитина не заважатиме?

- Коли це діти заважали?

Жінки і справді подивувалися на особливу красу сусідки, розпитували, як їй живеться в новому селі, чи не важко вправлятися на господАрці самій.

- Поки немає у мене господарства, то встигаю, - привітно всміхалася Власта і вправно вискубувала маленькими доглянутими пальцями пір’я, аж дивно було. Її донька теж не сиділа без діла – дерла на пух велике перо.

Надя прийшла до Раї пізно увечері, втомлено впала на лаву, випростала ноги – сині рейтузи у реп’яхах, по обличчю – патьоки бруду.

- Вибач, було багато роботи, - важко зітхнула.

- Ти своєї роботи ніколи не переробиш.

- Ще й додалося чужої! Не було кому попасти череду, пастух зламав руку, то довелося підмінити мені. Але іншим разом я відроблю.

- Та добре, що з тебе візьмеш? Он, шкода й дивитися. А коли б сіла скубти гуси – то хоч би відпочила.

- Зараз і відпочину.

- А твій Сашко де?

- Невже я знаю… Як бачиш, мені не до нього.

- Ви з ним хоча б колись бачитеся?

- Бачимося в ліжку.

- Хороше місце. Гляди, аби хтось не зайняв, поки будеш бігати по пасовищах.

Раптом у погляді Наді зблиснула цікавість.

 - А як там нова сусідка, ти її бачила?

- Не тільки бачила, а й говорили. Власта Сергіївна приходила на толоку, і, знаєш, хоч і вчителька, а вправна працівниця.

- То яка хоч вона із себе? Гарна? Правду казала баба?

- Гарна! Така витончена, культурна, приязна й… зваблива.  Аж страшно було за свого Івана, мало не погубив очей. Знаєш, я була рада, коли вона пішла із мого двору. Більше таких помічниць я не хочу.

- Дурниці! Моя баба казала, що чоловіки не за красу люблять.

- А за що?

- Аби усюди був порядок і їсти зварено.

- Ой, не скажи… Та вчителька таки красуня - личко чистеньке, волосся аж лиснить, вуста і без помади палахкотять маковим цвітом, сукня прасована...

- Якщо у жінки немає чоловіка, то може себе глядіти, - з досадою буркнула Надя. – Бач, яка дама приїхала в село…

- Ой, помиляєшся. Чоловіки люблять очима. І краще б тобі теж почати слідкувати за своєю зовнішністю, а то….

- А то що? Я - заміжня. І якщо це та Власта, про яку я думаю…

- Саме та!

Надя нервово закусила губи, приклала долоню до грудей.

- У неї був шанс, але вона його втратила, Сашко обрав мене.

- Ов-ва? Між ними ж щось було?

- Може, й було, та загуло. Як бач, тепер – я заміжня жінка, а вона – вдова, та ще й з дитиною. А чужі діти не дуже кому й потрібні, на таких кажуть «з причепом».

- Надю, я як на неї дивлюся, то аж дивно, чому Сашко вибрав саме тебе…

- Це ти у нього спитай!

- Не ображайся, але стережись, бо відіб’є молодиця твого Сашка.

- Багато хто хотів відбити, та де вони всі? Немає? Я ж поряд.

-  Гм…. поряд. Недавно помітила, що твій чоловік та Власта зовні схожі, про таких кажуть - пара.

- Я його пара! – звереснула Надя.

- Ой ні... Десь перетнуться стежки, Власта бровами поведе, а чоловік якось знайде до її хати дорогу.

- Нехай тільки здужає відбити.

- Сашко із себе показний, веселий, а такі на дорозі не валяються.

- У нього є я, він мене любить, і кращої господині в селі немає.

- А все ж?

- Повириваю патли!

- Аби не було пізно…

- Чому ти до мене причепилася?! Знущаєшся?

- Ні, попереджаю, бо вже говорять…

- Заткни свою пельку!

 Та Рая немов у воду дивилася.

За кілька тижнів по селу пішла чутка, що Надин чоловік спізнався із новою вчителькою.

- А що ж на те Надя? – підслухавши розмову про «вискубу патли», запитувала у Раї баба Маруся.

- А що? Нічого. Що вона тепер може зробити? Покинув чоловік її саму з дітьми, і перебрався жити до коханки.

- Ой лихо…

 - А я ж Надю попереджала, просила, аби хоч трохи за собою дивилася.

За тиждень у Надиному дворі була страшенна буча – Сашко забирав речі.

Надя кричала так, що було чутно на все село.

- Чим? Скажи, чим я тобі не вгодила? Чим я гірша від неї? У хаті чисто, їсти зготовлено, усюди лад!

- Вибач, але ти…

- Що я не так роблю? Встаю раніше від усіх, лягаю аж під ранок… - Надя шипіла просто йому в обличчя.

- Вибач, але від тебе смердить…

- То йди до тої пахучої!

- Вибач... Хоч пізно, але я нарешті зрозумів, що таки люблю Власту, – Сашко стенув плечима, озирнувся на хату. – Але тобі, чим зможу, буду допомагати, ти тільки скажи.

- Не треба від тебе помочі, сама здужаю!

- У нас з тобою діти.

- Це не твої клопоти.

- Надю...

- Геть! Забирайся з-перед моїх очей! І затям: це не ти від мене йдеш, а я тебе вигоню.

Так Надя й збулася чоловіка.

Ще тиждень вона літала по хаті й по подвір’ю, мов навіжена – щось чистила, мила, перекладала.

А потім злягла.

- Мамо, то що робити з коровою? – запитувала найстарша донька.

- Робіть, що собі хочете. Або ідіть до батька.

- Недоєна ще звечора, кричить…

Надя залізла під ковдру й заплющила очі.

- Мамо?

Ще за тиждень мусили викликати додому лікарку. Та зміряла тиск, зробила Наді укол і призначила таблетки.

- Якщо за добу не підведеться, мусимо забрати до лікарні, - сказала Сашкові, який приходив уранці й увечері, аби попорати господарство.

- Тоді забирайте, - дозволив чоловік. – Я спродам худобу, дітей завезу до тещі, та й якось воно буде.