Сіра мишка 1.

До десяти років Надю виховувала в селі бабуня – батьки у цей час заробляли гроші на Далекому Сході.

- Жінка має бути працьовитою, - зранку до вечора товкла онуці Устина. – Найбільший сором – коли люди казатимуть на тебе білоручка.

- Не бери важкого в руки, дурного в голову, - повчала іншим часом.

Або:

- З лиця воду не пити, а із голої води борщу не зварити. Усяка біда від надмірного розуму.

Онука слухала того, що вчила баба.

Єдиною її подружкою була Рая – така ж мала вертихвістка та замазура.

Час від часу Надя заглядалася на Сашка – симпатичного парубчака-розбишаку, на кілька років старшого від себе, і навіть мріяла з ним подружитись. Та якось Сашко обізвав її пампухою, попхнув, бабуня пішла розбиратися – й на цьому симпатії край.

Коли Надя пішла до школи, то геть не дбала про оцінки.

- Для жінки це не головне, - бабуня була мудра, бо виростила сімох дітей і мала великий стаж у колгоспі.

- Головне, щоб в хаті та у дворі чисто?

- Так-так! Моя ж ти розумниця.

А Наді того й треба.

Відразу після занять, закинувши портфеля під стіл і навіть не переодягнувшись, вона бігла до гусей та качок, мела подвір’я й допомагала бабі з городом. А ще любила разом із Раєю шити лялькам сукенки.

Коли батьки повернулися із заробітків, застали доньку товстенькою, нечупарною, але веселою дівчинкою, що ледь-ледь встигала вчитися на трійки.

Ще кілька років пішло на купівлю та облаштування житла поряд із селом, у невеличкому райцентрі.

І от, нарешті, Ельдар Петрович очолив місцеву агрофірму, а Карина Петрівна влаштувалася працювати у бібліотеку. Доньку вони відразу ж забрали до себе.

Батько Надин був жвавим та енергійним чоловіком.

Мама – сіренька мишка – тихенька й непримітна. І Надя – така ж самісінька.

Тільки Карина любила читати книжки. А Надя – шити. Тому, закінчивши вісім класів, вступила до профтехучилища – на закрійницю.

- Все ж із дипломом вступати до вузу буде легше, - вирішив Ельдар Григорович.

- Здобуде сяку-таку професію, а може, й знання підтягне, - підтримувала його дружина.

Але Надя міцно засвоїла бабусину науку: жінці не слід бути занадто розумною, бо це в житті не головне, і після закінчення навчання вона буде як мама – працюватиме у ательє, або ж шитиме удома.

У професійному ліцеї Надя нічим не вирізнялася від інших учнів – вчилася погано, була сором’язлива, та ще й низенька зростом, товстенька – колобок, гарно у неї виходило хіба що шити.

Та на останньому курсі несподівано її помітив та почав задивлятися мрія усіх місцевих дівчат Сашко – тепер дорослий парубок, смаглявий, стрункий, високий, слизький, мов в’юн.

З якогось дива.

Бо ж он скільки довкола претенденток на його погляд – Ілона, Оксана, Іра…

А особливо Власта – справжнісінька королева краси, теж висока, із довгим лискучим волоссям, чорним, мов ніч, із ногами від шиї, що геть була йому до пари.

Та ще й безтямно кохала Сашка.

А він з якогось дива націлився на Надю.

- Мабуть, клюнув на багатство, - злостиво перемовлялися дівчата.

- Все рівно буде з Властою.

- Так, Власта не допустить.

- Погляньте на Власту, і на цю…

- Власта – богиня.

- А Надя? Тупенька сіра мишка.

І чомусь так воно завжди: якщо хоч хтось один зверне увагу на дівчину, то вже й для всіх вона цікава.

За Надею несподівано почав впадати тихенький та несміливий очкарик Гордій, якого прозвали кротом.

Але куди ж кроту до в’юна?

Сашко верткий та впевнений, здається, що він усюди, бачить дівчат – регоче, пускає очима бісики, не пропускає жодної студентської вечірки, де безнастанно пантрує за Надею – запрошує на вальс, уже й проводить додому.

Гордій же старанно вчиться, багато читає, після занять підпрацьовує у місцевому барі офіціантом, на танці не має часу.

Та все ж якось насмілився після занять догнати Надю.

- А ти читала Олександра Дюма? – спитав щось дивне.

- Що?..

- Ну, я про романи… Якщо хочеш, я можу принести тобі «Дві Діани», моїй сестрі дуже сподобався.

- Ні, я книжок не читаю, - буркнула Надя і поглянула в карі очі Гордія. Щось стислося у серці, й відразу ж відпустило - поряд проходив Сашко, шлейфом від міцного аромату забило подих.

- Тоді, може, підемо в кіно?

Сашко озирнувся, підморгнув, у Наді вся кров шугнула до обличчя.

- Яке ще кіно? Відчепись.

Але коли йшла додому, тривожно билося серце – навіщо вона так із Гордієм?

Хороший хлопець.

Але ж – Сашко?

- Мабуть, я покохала його ще у дитинстві, - зізналася Надя Раї, коли поїхала в село відвідати бабусю. – А тепер він не зводить із мене очей.

- Не може бути!

- Ти теж мені заздриш?

У Гордія батько редактор газети, мама шкільна вчителька – інтелігентна сім’я.

А у Сашка – п’яниці. Будинок у селі старенький, без огорожі.

І зовсім поряд – місто.

От і не сидиться Сашкові вдома.

Він теж закінчив ліцей, відслужив в армії, а на роботу іти не хоче – хоче гарно одягатися та погуляти.

- Ще встигну, - пояснював усім, хто цікавився його планами на майбутнє. – Маю законних півроку на відпочинок.

Часто поряд із ним бачили красуню-Власту.

Тільки ж диво-дивне: із Властою Сашко серйозно стрічатися не хотів - ходив назирці за мишкою.

- Але ж ти казав, що любитимеш тільки мене, обіцяв, що як прийдеш із армії, то будемо разом, - нагадувала про себе довгокоса красуня.

- Невже приревнувала? – примружував сірі очі Сашко.

- Було б до кого!

- Ото й не парся, я й справді люблю тільки тебе.

- Але чомусь волочишся за нею?

- Бо маю деякі плани на життя.

- Раніше у тебе плани були інакші.

- Я був занадто наївним.

- Наївним?...

- Зрозумій, кохання-коханням, але, як каже моя мати, треба, аби була земля під ногами.