2

Ми зупиняємось на заправці. Поки Володимир розраховується за бензин, я біжу купити нам каву, і чай Івану Микитовичу. В повітрі пахне хотдогами, кавою, автівками і відчуттям свят. Під ногами хрумкає наст, гудить кавова машина в приміщенні, позіхає касир біля стійки мінібару. Відчуття нервово-святкове. На мить хочеться уявити, що все це по-справжньому, щоб не боліло так у грудях від необхідності дурити маму й тата. Може, треба було б їм зізнатись в усьому, але вони б не зіграли достовірно радих сватів. Не такі вони у мене люди, щоб обдурювати поважних «академіків» типу Івана Микитовича.

– Моя улюблена кава, – каже Володимир Іванович відпиваючи латте з карамеллю. – Приємно, що ти пам’ятаєш.

Йому і справді приємно. Він п’є, примруживши очі, і тільки зробивши ковток, починає вирулювати із стоянки. Сама не розумію, навіщо я тільки що так уважно дивилась, як його губи обхоплюють пластикову соломинку. Але, здається, мені аж надто тепло стало.

– Еге ж, пощастило тобі з дівчиною, – погоджується Іван Микитович, посьорбуючи на задньому сидінні свій чай з обліпихою. – Я думав прийде якась фіфа, з тих, що весь час сидять в телефоні, і, окрім нової пластичної операції, нічого від життя не хоче.

– Тату!

– А що? У нас в штатах такого немає. Там всі емансиповані, ходять до ресторану в піжамі і ноги не бриють. І я не кажу, що це дуже приємно, але  і надмірне тяжіння до пластики і бездарної трати свого життя, то теж погано.  А от Кіра відразу видно, дівчина порядна, серйозна, від такої ножа в спину не чекають.

Я червонію від похвали, а надто прямий Іван Микитович продовжує роздуми в голос про те, як треба проживати своє життя. В основному мій тато з ним би погодився.

Нас зустрічають в селі натопленою хатою і гарячим столом. Тато лізе до погреба по домашній коньяк – то мамин фірмовий напій на основі перваку і цілої купи спецій.  Мама клопоче по кухні, розставляючи тушковану картоплю, м’ясні рулети, і оселедця під шубою. Я не уявляю, коли вона це все встигла приготувати. Мабуть, встала раніш від нас  з шефом.

– Ну ви і даєте, – нервово сміється мама. – Таке від мене приховали, тихушники!

– Я не хотіла загадувати на перед, – ніяково намагаюсь пояснити я.

– Батько вже тричі в магазина ганяв.

Мати нарешті наливає компот з вишень і полуниць в кришталевий графин, і ми сідаємо до столу.

У чоловіків миттю знаходиться купа спільних тем. Іван Микитович розповідає як в сімдесят шостому він сам вилетів з батьківського гнізда в селі під Києвом, ностальгує про корів і свиней. Розхвалює мене і не забуває про мамин коньяк. Він від нього у захваті. Пляшка віскі від шефа давно посунута на край столу і навіть не відкоркована.

Володимир Іванович сьорбає полуничний компот. Він за кермом, тому налягає на картоплю, і домашні помідори з бочки, і, мушу визнати,  що вони йому сподобались не менше ніж коньяк його татові. Шеф посміхається, його захоплює загальна атмосфера радості і свята.

– Але чому ж ви раніше не казали? – знову зітхає мама.

– Перше правило бійцівського клубу, мам, нікому не говорити про бійцівський клуб.

– О, чудовий фільм, – я розумію, що шеф просто хоче зістрибнути з незручної теми.

– І книжка теж, – підхоплю я.

– Книжка?

– Її написав Чак Поланік.

– Ти що її читала? – праведний подив.

– І «Хрещеного батька» теж.

– Навіщо писати книжку після фільму? – шеф дивується. А я дивуюсь з нього.

– Взагалі-то Поланік і Пьюзо зробили те раніше, ніж їх екранізували.

– Ти божевільна: читати книжки замість подивитись фільм, – Володимир Іванович посміхається, і видно що мені вдалось його здивувати. – І ти – єдина моя знайома хто так робить.

– Вражаюча у вас дівчинка, – відриваючись від обговорень перспектив врожайності ріпаку вкладає свої п’ять копійок Іван Микитович. – Вже не дочекаюсь, поки вони з Вовою одружаться.

Друзі! Це кінець ознайомчого фрагменту. Я дуже щаслива, що ця історія кохання прийшлась вам до смаку, і отримала таку потужну підтримку!

Оповідання  ввійшло до збірки на новорічну тематику "Приготуй мені гарячого глінтвейну"! Тому дочитати його можна буде там.

Хто бажає отримати прекрасну книжку з моїм автографом та приємним сюрпризом собі на Новий рік - пишіть в Фейсбуці на сторінці https://www.facebook.com/pismennykPakhom

Проте, наразі безкоштовно можна читати іншу не менш романтичну історію "Дика зірка".