Глава 24

Коли Мороз з Темним випали з іншого боку порталу, чоловік одразу відключився.

Віка розгублено стояла поряд, з жахом дивлячись на стріли в його тілі.

- Гей! - вона торкнулася його плеча. - Молодий чоловіче, Ви що, помирати зібралися? Навіть не здумайте! Я не вмію нічого робити.

Вона присіла, нерішуче доторкнулася до стріли і одразу обсмикнула руку, наче її струмом ударило.

- Цю гидоту треба з Вас витягнути, - тремтячим голосом промовила дівчина, але до зброї так і не наважилася торкнутися.

Навколо порталу почалися, якісь спалахи світла. Схоже на те, що переслідувачі близько.

Вікторія взяла ельфа під пахви і спробувала відтягнути убік, у найближчий чагарник, сподіваючись, що їх не помітять.

- Який же Ви важкий, - скаржилася вона, ледве тягнучи чоловіка. - Звідки Ви взялися на мою голову? Де це взагалі я?

Зупинилася перевести дихання, присіла поряд, витираючи піт, що виступив.

- Що мені з Вами робити? - знову задала вона питання пораненому, що так і не приходив до тями. - Я не медик, але здається, ваші рани не сумісні з життям.

Промовила сумно, мало не плачучи. Чомусь серце так нило, що дихати ставало все важче.

- Не вмирайте, га? – прошепотіла вона крізь сльози.

Обережно притулилася вухом до його грудей. Биття серця було повільним і ледве чутним, але все ж таки воно билося.

– Так! - взяла вона себе в руки. - Здається, треба вийняти стріли і обробити рани!

Бадьоро заявила у простір. Але варто було торкнутися рукою стріли, як вся її сміливість миттєво випарувалася.

- Якщо я їх вийму, Ви просто спливете кров'ю, - сказала вона і несподівано заплакала. Та так гірко, просто навзрид.

- Міхаель, - крізь сльози вона вимовила його ім'я. - Прокиньтеся, ну будь ласка!

Спогади почали проноситися, наче кадри німого кіно перед очима. Серце озвалося таким болем, що Мороз не усвідомлюючи себе, обняла чоловіка, притулившись до його грудей, і зрошуючи його сорочку горючими сльозами, почала повторювати:

- Миленький, не вмирай.

Немов заклинання чи молитву, ніби слова могли врятувати пораненого.

Раптом важка рука лягла їй на талію. Віка моментально замовкла, намагаючись крізь сльози розгледіти обличчя Темного.

- Ти назвала мене на ім'я, - прохрипів той. – Ти все згадала?

- Згадала! – погодилася дівчина, шморгаючи носом. - Але якщо ти помреш, обіцяю, забуду все в ту ж мить! Навіть не надумай мені вмирати!

Погрозливо заявила вона, витираючи очі.

- Обійми мене ще, - тихіше промовив генерал. - Я візьму трохи твоєї магії.

Вікторія, не роздумуючи, притулилася до нього знову.

Якийсь час нічого не відбувалося. Але поступово вона почала відчувати занепад сил. Їй ставало все гірше та гірше. Слабкість розтеклася по всьому тілу. Ноги та руки налилися свинцем.

Вона так знесиліла, що не могла самостійно підвестися.

Темний відсторонив її від себе, уклавши поряд на траву.

- Відпочинь! – сказав їй ласкаво. - Тобі ж казали, що темні можуть випивати людей?

Віка трохи злякалася. Невже це сталося? Він її «випив» і тепер бідолаха помре?

- Не хвилюйся, - продовжив Міхаель. - Твоя магія відновиться. Просто поспи.

Але та не могла спати. Варто було тільки заплющити очі, як земля починала крутитися.

«Таке відчуття, ніби напилася вщент. Так ось Ви які - темні ельфи!»

Генерал тим часом одним ривком сам вийняв у себе стріли з правого боку грудей. Кров відразу ринула потоком. Але варто було ельфу прикласти руку до отвору, з долоні полилося дивне сяйво. І прямо на очах рана почала затягуватися. Як тільки утворилася тонка плівка, те саме вухатий проробив і з іншою раною.

Остання стріла лишилася в нозі. Висмикнувши її одним різким рухом, Міхаель просто перев'язав поранення тканиною.

- Чому ти не залікуєш? - запитала Віка слабким голосом.

- Тоді мені доведеться випити з тебе ще життєві сили, і ти помреш, - невесело пожартував Темний.

- Спи! Нас ніхто не знайде, - запевнив він дівчину, лягаючи поруч. – Портал випадковий. Куди цього разу закинуло, я й сам не знаю. А світлі, тим більше, не зможуть знайти.

Двічі їй повторювати не довелося. Мороз миттєво заснула міцним, непробудним сном праведника. Міхаель теж поряд задрімав.

Прокинулися вони від галасу. Наче тисячі птахів спалахнули і шелестіли крилами над головами.

Розплющивши очі, втікачі виявили, що кружляють над ними десятки ... Ні, не птахів, маленьких феєчок. Їх налетіло звідусіль. І вся ця чесна компанія з цікавістю розглядала парочку, що розташувалася просто на траві.

- Вони! - почули подружжя знайомий голос крізь шелест крил.

І в полі зору з'явилася та сама маленька фея.