Глава 22

Вилетівши з іншого боку порталу, дівчина відразу рвонула геть, підозрюючи, що гидкий перевертень слідує за нею.

Якийсь час мчала, не розбираючи дороги, коли почала розуміти, що за нею ніхто не женеться.

Перейшовши на крок, прислухалася. Її гострі вушка вловили шум лісу, мишачу метушню неподалік, дзюрчання струмка.

Все ще побоюючись за своє життя, а швидше за честь, кішечка залізла на високе дерево і завмерла. Навколо височів ліс, правда зовсім не такий, як був у світі перевертнів. Швидше схожий на ліс, в якому вона жила до втечі, той самий Зачарований ліс, обитель темних ельфів.

Тут він був не таким густим і похмурим. Але буяння зелені вражало, немов у тропіках.

Якщо переслідувач не здався, незабаром вона його почує.

«Відстав, чи що? - водила вона вухами і принюхувалась до запахів. – Я вижила?

Вона насилу вірила у свій успіх. Тяжко дихаючи, притулилася до дерева. Думки в голові плуталися.

«Що це зараз було? - зазнавши неприємний липкий страх, міркувала вона. – Цей вовк взагалі з головою не товаришує? Чи в них у зграї інші закони? Хто перший – той і чоловік? Я зараз ледве врятувалася від зґвалтування?»

Таке з Мороз було вперше за всі роки її життя. Скільки б за нею не тинялося кавалерів, подібного ніхто собі не дозволяв.

Серце билося з шаленою швидкістю.

«Що з цього приводу сказав би Темний? Здається мені, він би вбив сірого ідіота!»

Кішечка насторожено оглядалася на всі боки. Тиша лякала ще більше.

"Він не пішов через портал?"

Можливо, її здогад вірний. Це означає, що перезбуджений перевертень відмовився від переслідування? Це можливо?

Не дуже в це вірилося. Раз він не побоявся гніву Темного, зазіхнув на його дружину мало не в того на очах. Чому ж не пройшов через портал?

Віка уважно оглянула місцевість. Можливо, відповідь криється десь поблизу. І тут живуть істоти страшніші за вампірів.

Або портал, як і минулого разу, виявився випадковим. Кішку викинуло в цьому світі, а сірого негідника в іншому?

Це їй і потрібно було з'ясувати найближчим часом.

Спустившись униз, повільно пішла вперед. Людиною обертатися не поспішала, а траву перед собою розглядала уважно, щоб знову не потрапити в чергову пастку.

Через час Віка-кішка вийшла на дорогу, викладену каменем. Виглядало все це дивно. Наче цивілізація, що пробилася крізь дикі чагарники.

Куди б вона не вела, там мешкають розумні істоти. Рухатися по рівному гладкому камінню виявилося простіше, ніж пробиратися густою травою, тому припустила підтюпцем.

Далеко добігти не встигла, до її чутливих вух долинув гуркіт. Визначивши за звуком, що це схоже на стукіт копит, Віка визначила за краще обернутися людиною.

Нехай котяча подоба залишиться секретом для тих, кого вона тут зустріне. Можливо, цей крок ще врятує їй життя.

Незабаром до Вікторії під'їхала крита карета, запряжена парою коней. Корпус був зовсім білий, із золотим тисненням. Герб на дверях блиснув, засліпивши очі. Вона так і не розібрала, що на ньому зображено.

Дівчина відійшла убік, щоб дати можливість проїхати. Але карета зненацька зупинилася. З вікна висунулась рука з перстнем на середньому пальці і поманила її.

Віка від несподіванки навіть озирнулася, не повіривши, що жест їй призначався.

У найближчий видимості була лише вона, та безкрайній ліс.

Тяжко зітхнувши, Мороз зробила крок уперед. Дверцята прочинилися, ніби запрошуючи її всередину.

Все відбувалося надто дивно. Жодного слова не було сказано. Лише жести.

"Гаразд! - вирішила Віка. – Я навіть у вампіра в лігві побувала, і мало не була проковтнута вовком, гірше вже не буде!»

Видихнувши, наче перед стрибком у воду, взялася за ручку і, піднявшись сходинкою, зазирнула всередину.

Розглянувши пасажира, трохи злякалася. Молодий чоловік був неймовірно гарний. Перше, що кинулося в очі – біле, як сніг, волосся. Такого кольору були брови та вії.

"Альбінос?" - промайнуло в неї в голові.

Але відповідь виявилася невірною, бо очі у незнайомця були яскравого блакитного кольору. І ще вуха! Вуха виявилися великими та гострими.

"Світлі ельфи!" - зрозуміла Віка, в який світ потрапила, мало не застогнавши від прикрості.

– Прошу! - несподівано подав голос ельф, видно втративши терпець, не дочекавшись, коли закінчиться подив дівчини.

«Знову вляпалася!» - подумала та, але ввічливо вклонившись, все ж таки залізла всередину і сіла навпроти гарного юнака на шовкові подушки.

Карета рушила, а незнайомець заговорив.

– Що робить прекрасна леді одна на дорозі? Бідолаха загубилася чи вас викрали розбійники?

Перед Мороз постала дилема, чи говорити правду? Про те, що світлі та темні ворогують, вона була добре обізнана. Не варто з ходу розповідати, що вона дружина Темного. У такому разі, що можна казати?