Глава 21

- Дозвольте втомленим мандрівникам приєднатися до вашого багаття, - сказав один з них русявий з сірими очима. Він був явним лідером, виділяючись і зростом і статурою.

- Якщо тільки мандрівники прийшли з миром, - відповів Король різкіше, ніж зазвичай.

Віка здригнулася від холодного тону його голосу.

- Пане Аірвел! - вклонився перший, одразу впізнавши Повелителя, за ним повторили інші.

- Герде! – у відповідь привітав ельф того, хто говорив, решту лише окинувши байдужим поглядом.

- Ми з миром прийшли! - показав порожні руки чоловік.

- Сідайте, якщо так, - погодився Міхаель.

Щоправда, особливої ​​радості у його голосі не чулося. Слова пролунали швидше, як ритуал.

Чоловіки розсілися навколо багаття. Їх було четверо і всі як на підбір статні красені.

- Обережніше! – несподівано прошепотів над вухом Вікі привид. – Це перевертні. Вовки. Одні з найнебезпечніших.

«Перевертні! – подумки повторила Вікторія. - Ну треба ж! А зовні не схожі. Ні вушок, що стирчать, як у ельфів, ні хоча б хвостика. Веселий тутешній світ, що день, то нові знайомства».

- А чого мені боятися їх? – так само тихо спитала Фіса, косячись небезпечно на чоловіків.

- Нюх них, як у собак, - пояснив привид, тільки зрозуміліше не стало. - Учують таке, чого сам про себе не знаєш.

- Дозвольте додати і нашу їжу до вашого багаття? - зробив пропозицію їхній головний, і після того, як ельф кивнув, вийняв з дорожньої сумки пару куріпок і передав своїм друзям, які відразу взялися їх обробляти.

- Давно не бачилися, пане Аірвел, - завів розмову перевертень.

- Давненько, - підтвердив Міхаель.– В останню нашу зустріч пан Герд ще не був ватажком зграї.

Перевертень у відповідь кивнув, признавши правоту ельфа.

- А пан генерал ще не був Володарем тутешніх земель, - видав він у відповідь, на що вухатий лише посміхнувся.

- Славні були часи! – додав він, поставивши крапку у старій темі.

– А хто це з Вами за юна леді? - поцікавився несподівано перевертень, принюхуючись.

Віка відсунулася подалі. Не дуже приємно, коли тебе людина обнюхує, наче собака.

- Моя дружина! - кинув коротко Міхаель, явно не бажаючи говорити.

- О! – здивувався Герд. - Ніколи не думав, що генерал візьме за дружину людську жінку. Ох, вибачте!

Додав він для Вікторії, помітивши, що та зніяковіла.

- Ви маєте бути дивовижною людиною, коли сам Темний Повелитель на вас одружився.

- Дякую за комплімент – вступила, нарешті, у розмову Мороз. – У нас політичний шлюб.

Бризнула вона в бажанні досадити вухатому. Від чогось він не хотів її знайомити з мандрівниками, це здалося дівчині неприйнятним.

Перевертень помітив, що після її слів Темний на мить насупив брови, але тут же приборкав гнів.

«Як цікаво! – намагався приховати цікаву усмішку Герд. - У пана генерала з'явилася слабкість?»

До самої ночі біля багаття вилися тихі розмови. Ватажок багато розповідав про колишні походи, жартував, веселячи всю компанію.

Міхаель, помітивши його явний інтерес до дівчини, обривав усілякі спроби перевертня дізнатися про неї якомога більше.

Вкотре відбивши атаку, сумно зітхнув. Ця молода леді просто ходячий магніт для проблем. Навіть коли просто сидить. У ній стільки життєвої граючої енергії та чарівності, що навіть вампір не зміг встояти, куди вже перевертням.

Поживно повечерявши, мандрівники почали готуватися до ночі.

Віка абияк лягла прямо на землі, простягнувши ноги до багаття. Їй і сидіти було дуже незручно в бальній сукні, а вже як лягти, не засвітивши перед тим усе, що могло потрапити в широкий розріз - та ще морока. І якщо сидячи вона прикривала коліна піджаком чоловіка, то лежачи могла накрити або ноги, або плечі.

Все-таки вона примудрилася сховати все тіло, згорнувшись у позі зародка, і навіть спробувала заснути. Розмови біля багаття стихли.

Було чути лише потріскування гілок, що горіли, та шарудіння нічного лісу.

В якийсь момент придрімавша Мороз прокинулася від того, що змерзла. Все тіло розболілось від незручного лежання.  Вогнище потихеньку горіло, але вогонь був зовсім слабкий, і повністю не давав зігрітися. З боку лісу її закривав ельф, даруючи своє тепло.

Але щоб нормально виспатися, дівчині, яка звикла до м'яких ліжечок і теплих пледів, цього було недостатньо.

Вікторія крутилася, підставляючи до багаття то спинку, то ніжки.

Нарешті, не витримавши сонних тортур, вона спритно обернулася кішкою і пролізла у рідний виріз сорочки вухатого.

Міхаель різко прокинувся з подивом спостерігаючи як сіра нагла морда залазить йому під сорочку.

- Лапи холодні! - обурився він, поки дружина укладалася там зручніше.

Коли вона заспокоїлася, чоловік обійняв дорогоцінну збурювальницю спокою і посміхнувся, сам собі дивуючись. За час їхнього шлюбу, здається, він пом'якшав.