Глава 17

— Скільки коштує ця кішка? — з єхидною усмішкою спитав Міхаель, схилившись до клітки й вказавши на маленьку волохату втікачку.

Віці було так соромно, що вона заплющила очі, прикидаючись, ніби те, що відбувається — взагалі її не стосується. «От і втекла... Біглянка з мене нікудишня — навіть кількох днів на волі не витримала».

— Вона продається лише з феєю! — рішуче відповів Гостроносий, задерши підборіддя з усією можливою гідністю.

— Плачу подвійно! — мовив Темний ельф, навіть не дочекавшись оголошення ціни.

Контрабандист закліпав очима й уперше по-справжньому звернув увагу на сірий клубочок, що забився в куток клітки. Він аж ніяк не сподівався, що ця кішка настільки цінна, щоб її захотів сам Повелитель.

Гарячково міркуючи, скільки можна виторгувати, він не зводив очей із тварини.

— Тільки зі мною! — раптом втрутилася фея, міцно пригорнувшись до нової подруги. Обома руками обхопила кішку за шию, мов намагалася вберегти від світу. — Кішечка продається тільки зі мною! — повторила вона ще раз, для більшої переконливості.

Міхаель здивовано глянув на продавця:

— Навіщо мені фея?

Від того погляду в Гостроносого затремтіли коліна. Його впевненість розсипалася, як суха глина. Він уже був готовий віддати кішку задарма, аби тільки забрали. Але в розмову несподівано втрутився Фіс.

— Пане, беріть із феєю, — промовив він, посміхаючись на всі свої порожні привидські зуби.

За життя його усмішка була чарівною — багато панянок мліли від неї. Але тепер, у вигляді напівпрозорого духа, посмішка Фіса більше скидалася на загрозу: чорний розтягнутий рот, як безодня, готова поглинути живих.

— Садова фея завжди згодиться. Та ще й з її допомогою, — додав він тихо, — буде легше впоратись із норовливою кішкою...

Міхаель ледь помітно кивнув.

— Що ж, — підсумував він. — Я забираю обох.

Гостроносий швидко назвав ціну, й Міхаель, навіть не глянувши, кинув йому мішечок із золотими монетами. Метал дзенькнув, зігравши коротку хижу мелодію жадібності.

Контрабандист одразу ж почав перераховувати здобич, жадібно перебираючи пальцями монети, а паралельно простягнув покупцеві ключ від клітки.

Повелитель більше не звертав на нього уваги. Мовчки взяв ключ, підняв клітку з кішкою та феєю — і впевнено рушив у бік виходу з ринку.

Перехожі на вузьких вуличках негайно розступалися перед його темною постаттю. Деякі з переляку навіть кидалися вбік, ховаючись у тіні будинків. Тут, на стику кількох королівств, змішувалися найрізноманітніші народи, але слава про темних ельфів — жорстоких і невблаганних — линула попереду них, мов грім перед бурею.

У затінку виноградної арки він увійшов до гідного готелю, де його зустріли мовчки, з поклоном, не наважуючись поставити жодного запитання. В обличчях слуг промайнуло щось схоже на благоговійний жах — наче сама тінь імператора переступила їхній поріг.

Отримавши ключ від кімнати, Міхаель піднявся нагору, поставив клітку на різьблений стіл, скинув довгий плащ і сів навпроти. Відчинивши дверцята, кивнув феї.

— Ти можеш бути вільна.

Але дівчинка не рушила з місця.

— Я не залишу кішечку, — хлипнула вона, обійнявши ту так, що у Віки перехопило подих.

«Скільки ще ця мала буде мене душити?» — подумала кішечка, ледь стримуючи роздратування.

Міхаель, втомлений від тривалих пошуків і роздратований мовчанкою, просто проігнорував фею. Його очі спалахнули холодним вогнем.

— Ну, розповідай! — наказав він, уперши пронизливий погляд у втікачку.

«Я звичайна кішка і не вмію розмовляти!» — подумки видала Віка, з гідністю витримуючи погляд Темного, не моргнувши й оком.

«А що як прикинутись простою кішкою? Нічого не знаю, нікого не бачила, я — не я...»

Нахабниця позіхнула, і з байдужим виглядом почала вилизувати лапу.

Поруч негайно матеріалізувався привид.

— Ти не звичайна кішка, і ми це добре знаємо, — зловісно повідомив Фіс, підлетівши до клітки. Його страхітливий вигляд змусив фею здригнутись.

— Моє терпіння добігає кінця, — холодно промовив Міхаель.

— Мяу! — пролунав у відповідь кішечий протест, лапа невдоволено затіпалась, а хвіст нервово сіпався.

— Годі прикидатись, принцесо! — не витримав першим Фіс. — Я навідався до бібліотеки королівського замку. Це забрало чимало часу, але я таки відкопав відомості про твою матір. Вона була з роду Сріблястих кішок. Ти успадкувала її дар.

«Ось воно що...» — подумала Віка, але вголос знову відповіла:

— Мяу!

Фіс розсміявся, а Міхаель ледве стримав вибух гніву.

— Я випотрошую цю тваринку, якщо вона негайно не перетвориться на людину! — прошипів він, стискаючи щелепи.

«Він ще й погрожує!» — обурено подумала Вікторія, демонстративно відвернувшись. «Ніхто тебе тут не боїться, варваре!»

— Яке вперте створіння... — зітхнув ельф і, просунувши руку просто в клітку, грубо схопив кішку за загривок.

— Прибери свої брудні руки! — зашипіла вона, вигинаючись і з усієї сили вчепившись кігтями у його руку. Одночасно пролунав гучний, пронизливий:

— Мяяааау!

— Ох… — співчутливо протягнув Фіс, оглядаючи криваві подряпини на світлій шкірі господаря. — Це справді боляче.

— Передай йому, що він варвар. Неосвічений чурбан! — гарчала кішка. — Як він сміє так поводитися з дівчатами? Як тільки стану людиною — він у мене отримає!

Зовні це, щоправда, звучало як гучне, сердите нявкання.

Темний же, ніби не зважаючи на її агресію, несподівано міцно притиснув її до себе, тримаючи так, що вона навіть поворухнутися не могла.

Однією рукою притримуючи тендітне тільце, Міхаель почав з явним задоволенням гладити її животик, спинку, лапки. Почухав за вушком, перевернув на спинку й заглянув просто в очі.

— Збоченець! — зашипіла кішка. — Не смій мене лапати! Куди ти руки свої пхаєш, маніяче вухастий!