Глава 14

Віка вирішила більше не повертатися до намету. Досить з неї на сьогодні полювання.

Розвернулась і бадьорим кроком вирушила до карет, що стояли на узліссі. Там її зустріли слуги та мовчки виконали всі накази.

Незабаром дівчина була вдома.

«Дійсно, хто я для нього? - запитувала вона в невідомість всю дорогу. – Це вухате давнє його кохання, а я лише незручна дружина політичного шлюбу! Він до кінця захищатиме цю ельфійку».

Настрій був огидним. Єдиний спосіб, щоб із цим впоратися – гарний відпочинок.

Мороз направила свої стопи прямо до широкого ліжка на ходу скидаючи з себе одяг.

На мить завмерла, виявивши, що на ній все ще жакет чоловіка.

У цей момент вся агресивність і роздратування дісталося ні в чому не винному предмету одягу. Добре побуцавши його, закинула подалі в куток.

Випустивши пару, сама завалилася на ліжко. Після такої бурхливої ​​на події ночі заснула сном немовляти. Не чула навіть, коли служниця входила до кімнати, щоб прибратися.

Весь день Вікторія практично проспала, прокидаючись лише щоб пообідати. Наступного теж здебільшого валялася в ліжку. Її ці дні ніхто не турбував, чим дівчина була дуже задоволена.

На жаль, на третій день прийшло запрошення відвідати прощальну вечерю імператора.

Бачити натовп цих вухатих зовсім не хотілося, але що вдієш, треба йти.

Служниці з цієї нагоди принесли їй сукню та прикраси. Коли всі пішли, навчена гірким досвідом, перед тим, як усе це вдягнути, Віка обернулася кішкою. Перенюхала принесені дари.

На цей раз все було чисто. Пахло лише служницями, та швачками. Тому, повернувши свою колишню подобу, дозволила прислугі увійти, і смиренно стояла, поки її одягали в наряди і робили зачіску з макіяжем.

У призначену годину за нею приїхала карета, і в супроводі служниці Вікторія Мороз вирушила на бенкет.

Карета зупинилася біля палацу, дівчина вийшла та озирнулася. Було дуже тихо, як для місця, де проходить імператорський прийом. Пара карет та кілька коней біля входу. Ні слуг, що снують туди-сюди, ні інших гостей.

"Може, я приїхала дуже рано?" - здивувалася Вікторія, але в її серці вже на той момент оселилося неприємне передчуття.

Вона підхопила довгий поділ спідниці і швидко піднялася східцями.

З головної зали долинали голоси, що її трохи заспокоїло.

«Можливо, вечір вирішили влаштувати у спокійній домашній обстановці, без грандіозного святкування. Все-таки це прощальна вечеря», - вирішила вона, підходячи до входу.

Двері раптово відчинилися перед нею. Із зали хлинуло яскраве світло, засліплюючи дівчину.

Вона інстинктивно заплющила очі, прикривши рукою, і зробила кілька кроків уперед.

Так само різко, як і відчинилися, двері за нею зачинилися.

Серце тьохнуло в тривозі. З'явилося почуття, що пастка за нею закрилась.

Віка повільно розплющила очі.

Сліпуче світло йшло від сотні запалених свічок. Дівчина стояла в колі, окресленому на підлозі.

За ним зібралися дивні старці в білому одязі. Як тільки вона переступила поріг, зайшла до цього кола. Старі тут же почали щось тужно бурмотіти наспів, розгойдуючись в сторони. Керував усім цим неподобством той самий чоловічок з червоним волоссям.

- Що тут відбувається? - запитала Віка ще трохи жмурячись, окидаючи холодним поглядом присутніх.

Одразу ж за старими стояли придворні на чолі з наложницею.

Ні імператора, ні чоловіка Мороз не побачила.

Їй ніхто не відповів, усі були гранично зосереджені на незрозумілій церемонії.

- Що за дурниці! - обурилася дівчина і зробила крок уперед.

Старці з переляканими обличчями відступили назад і почали тараторити ще швидше. Слів розібрати неможливо, суцільна тарабарщина.

- Припиніть цей ідіотизм! – не витримала Вікторія, притупнувши ногою.

Вона розвернулася, збираючись залишити зал. Але варто їй було зробити кілька кроків, як її ніби хтось зв'язав по руках і ногах. Хоча візуально ніяких мотузок не видно.

- Що за? - смикнулася вона.

Але не встигла нічого зробити, бо несподівано довкола Віки заклубився чорний дим. Його було настільки багато і настільки різкий, що у бідолахи побігли сльози і вона закашлялася.

- Придурки! - крикнула Мороз. - Вирішили викурити мене звідси?

Дівчина примудрялася навіть у такій обстановці зберігати гідність та ще й сміятися з усієї ситуації.

- Дивіться! Вона чорний маг! - вигукнула наложниця.

"Хто б сумнівався! – хмикнула у відповідь Віка. – Черговий прийом, щоб виставити мене магом!»

Вона окинула поглядом свою гарну сукню. «Куди ця вухаста встигла засунути магічні предмети? І чому я не відчула її запаху на одязі?

На перший погляд не було ні кишень, ні складок, навіть шви були дуже дрібні.