Глава 12

Віка якийсь час лежала, важко зітхаючи. І тільки почувши метушню в передпокої, підвелася. Все тіло гуло, наче вона вночі вугілля вантажила.

Встигла накинути верхній одяг, як у двері постукали.

- Пані, вам принесли костюм для полювання.

- Заходьте! - видавила з себе дівчина і пройшла до туалетного столика. З дзеркала на неї глянула скуйовджена особа з сумним поглядом.

«Тааак! – подумала Віка. – Якщо так і далі піде, недовго мені в дівицях бігати».

Чесно кажучи, їй не особливо та і невинність потрібна була, та й чоловік виявився пристрасним і ніжним. Чому б з таким не зробити це?

Тільки думка про свободу та подорожі все ще стримувала від остаточної здачі.

Поки вона роздумувала, дивлячись на себе в дзеркало, до кімнати внесли костюм та чобітки для верхової їзди. Служниці мовчки поклали все на ліжко і з поклоном пішли.

- Симпатичний костюмчик! - вигукнула вона, дивлячись на темно-синій піджак і такі ж штани, білу сорочку під низ, ще й чоботи в колір.

Вона підійшла, помацала тканину, трохи схожу на твід, але не настільки щільну.

Вирішила одразу ж приміряти, щоб не було непорозуміння, як минулого разу з вузькою сукнею.

На її радість костюмчик припав точно в пору.

- Наче з мене мірки знімали! – здивувалася Вікторія, повертаючись перед дзеркалом.

- Я передала ваші мірки швачкам, - уточнила Сесія, що в цей момент входила до кімнати. Вона поставила тацю на стіл і підійшла до господині.

- Вам не слід було самій одягатися, для цього у вас є я, - нарікала, поправляючи костюм.

На ньому особливо вирізнялися ґудзики, виконані з якогось блакитного каменю. Переливались на сонці, наче діаманти.

- Красиво! – заявила принцеса, розглядаючи себе.

Примірявши так само чобітки, залишилася задоволена одіжжю. Вона виявилася зручною, практичною, ще й, за рахунок ґудзиків, ошатною.

- Випийте чаю, - опустивши очі, сказала служниця, допомагаючи господині роздягнутися.

Віка подивилася на сервірований столик.

 «Знову Сесія, напевно, додала те зілля, - подумала, дивлячись на темний напій у чашці. - Може, цього разу варто його випити? Щоб знову не сталося якогось казусу? Тільки попередньо потрібно розвідати ситуацію».

- Спасибі Сесіє, ти йди! Я вип'ю чай і ще трохи посплю. Для нічного полювання треба добре виспатися.

Служниця прийняла її слова з вдячністю.

«Невже, нарешті, господиня стала розсудливою?» - глянувши з усмішкою на принцесу, Сесія вийшла з кімнати.

Як тільки за нею зачинилися двері, Віка лягла, розслабилася... І наступної миті обернулася кішкою.

Вставши на лапки пройшлася по ліжку. Несподівано її привернув знайомий запах.

На подив той виходив від принесеного костюма для полювання.

Віка-кішка принюхалася.

Так і є. Від костюма виходив аромат, що належав наложниці.

«Це що? Її річ просто на мене перешили? – обурилася Віка. - Але придивляючись до швів, дійшла висновку, що костюм не перешивали. Усі деталі були цілісними. Тоді звідки тут запах вухатої?»

Пройшовшись кілька разів по тканині, вона нарешті з'ясувала, що особливо сильний аромат йшов від ґудзиків, які їй так сподобалися.

«Жеолі спеціально для мене пришила ці ґудзички? - здивуванню кішечки не було межі. – Тут щось явно не так!»

Але оскільки відповіді вона все одно не мала, Віка вирішила залишити це питання на потім. Досить потягнувшись, спритно перестрибнула на підвіконня і вискочила у відчинене вікно.

Вона мала багато роботи. Розвідати, що взагалі відбувається. Сходити до коханки чоловіка, та точно щось задумала. Та й імператор їй здався товаришем ненадійним. Варто й до нього навідатись.

З таким бойовим настроєм кішечка рвонула через зарості у бік темного палацу.

Не встигла вона пробігти й кількох кроків, як раптово натрапила на пухнасту істоту.

- Заєць? – здивовано вигукнула Віка.

Той у відповідь тільки поворухнув вусами, енергійно продовжуючи щось жувати.

- Слухай сюди, заєць! - почала діловито Вікторія, їй спала на думку геніальна ідея порятунку всього тваринного світу. – Сьогоднішньої ночі у лісі проходитиме полювання. Ельфи збираються на звірят полювати. Розкажи всім, щоб добре поховалися.

Але той ніяк не відреагував, продовжуючи процес поїдання трави.

- Ти мене розумієш? - Запитала вона. – Вас убиватимуть! Усіх! Ховатися треба!

Повторила, поділяючи кожне слово, наче для того, хто погано чує.

Заєць на мить завмер, навіть жувати перестав, а потім зірвався і помчав по лісі, наче пригорілий. Зойкаючи неприємним скрипучим голосом: «Ратуйся, хто може!»

Віка навіть злякалася від такого різкого повороту.

– Ну, можна й так! - cказала косому вслід. - Які тут дурні зайці!