Глава 11

— Що він щойно сказав?! — Віка навіть не ворухнулася, з люттю дивлячись услід вухатому. — Що за чоловік такий? Уперше зустрічаю настільки зухвале й самовпевнене створіння! Ще й жодної краплі совісті!

Поки вона обурено бурмотіла ці слова в повітря, з'явилася служниця.

— Пані! — злякано вигукнула Сесія, почувши останні слова господині. — Вам краще не казати подібного вголос!

— І чому це? — обурилася Вікторія, ще вся охоплена хвилею роздратування після розмови з чоловіком.

— За такі слова можуть покарати, — тихо прошепотіла служниця, опустивши погляд і метушливо допомагаючи господині привести себе до ладу.

— Якщо вже когось і карати, то цього вуханя! — рішуче відповіла Віка. — Ось у кого зовсім немає поваги до людей.

— Я чекаю! — пролунав з коридору глухий голос Темного.

Сесія від несподіванки аж підстрибнула на місці.

— Ти його боїшся? — суворо глянула на прислугу Віка. — Всі ці байки про темних ельфів — повна нісенітниця. Припини тремтіти.

Але Сесія затремтіла ще більше. Усвідомивши, що її слова лише погіршують ситуацію, Вікторія покинула спроби заспокоїти служницю.

Невдовзі вона була готова. Вийшовши на ганок, ледь не зіткнулася з чоловіком.

— Ви могли б мене не чекати, — холодно мовила вона. — Я й сама дійшла б.

— Чому ви пішли з прийому? — проігнорувавши її репліку, запитав Міхаель.

— Мені стало зле. Служниця ж усе вам пояснила, — кинула Віка спокійно.

Задовольнила його відповідь чи ні — вона так і не зрозуміла.

— Візьміть мене за руку, — несподівано запропонував Темний, простягаючи свою широку долоню.

— Дякую, — ввічливо відмовилась дівчина. — Я сама впораюся.

Ельф важко зітхнув, наче втомлений від суперечок із примхливою дитиною, і сам узяв її за руку. У ту ж мить, ще не встигла вона й кліпнути — як вони вже стояли біля замку, де тривало прийняття.

— Це що, магія?! — вигукнула Віка, щиро вражена. «Ось як він так швидко переміщається!»

— Ви ніколи не стикалися з магією? — не менш здивовано перепитав Міхаель.

Збагнувши, що сказала зайве, дівчина поспішила викрутитися:

— Та стикалась, звісно. Просто ще жодного разу не відчувала такого стрімкого переміщення на собі.

Ельф кивнув — ніби прийняв пояснення — і мовчки повів дружину всередину.

«Фух! Схоже, цього разу минулося», — з полегшенням зітхнула Вікторія.

У залі все тривало, як і раніше. Дехто з гостей уже добре захмелів, тож веселощі вирували на повну силу.

— Ах! — зрадів імператор, щойно побачив подружжя. — А ось і наші молодята! Ви надто довго були відсутні!

І він жартома похитав пальцем, докірливо усміхаючись.

Віка, побачивши цей жест, мимоволі згадала п’яного дядька Грицька — вічного сусіда, що, набравшись, любив учити всіх життя, загрозливо махаючи пальцем: «Ай-ай-ай!»

Гості хихикнули у відповідь на жарт свого правителя. Лише Жеолі не було до сміху. Вона просто палахкотіла від ревнощів.

— Не ревнуй! — пролунав поруч вкрадливий голос. — Тобі це не до лиця!

Жеолі різко обернулась і ледь розгледіла біля себе примарну тінь.

— Відчепись, Фісе! — прошипіла вона крізь стиснуті зуби. — Що ти тут робиш?

Та Тінь, схоже, була налаштована на глузування.

— Міхаель не зводить із неї очей! — засміявся він, літаючи над нею. — Ця чоловічка тебе обставила!

Кожне його слово лише підливало олії в багаття ревнощів.

— Шкода, що ти вже мертвий, — гаркнула Жеолі. — Інакше я б убила тебе ще раз!

Вона змушена була відійти подалі від натовпу, щоби ніхто не помітив, як вона лається… з порожнечею. Бо дратівливий привид з’являвся вибірково — зараз його бачила лише вона. Для решти він був невидимим.

— Злишся? — розреготався Фіс. — А вже уявила себе повелителькою цих земель! А вона — хоп! — і прибрала його до рук!

— Ще нічого вона не прибрала, — відповіла Жеолі, зібравшись із думками. — Він просто бавиться. Як набридне — викине. А я — завжди поруч!

— Кажи, кажи, та не заговорюйся, — знову усміхнувся привид. — Видно ж, що вона його справді зачепила. Як би тобі не залишитися зайвою...

— Забирайся! — з огидою відмахнулась Жеолі і, натягнувши штучну усмішку, повернулась до гурту біля імператора.

На її прикрість, там якраз усе ще говорили про парочку, яка щойно повернулась.

Вікторії теж не до вподоби була ця балаканина — вона воліла мовчки стояти осторонь. Їй конче треба було вигадати, як не допустити цієї ночі здійснення планів Темного.

«Прикинутись хворою — не вихід, ще, чого доброго, лікувати з'явиться, — розмірковувала Віка. — Підсипати щось у вино? Ні, не варіант. Він тепер насторожі. Та й нічого підсипати — я ж тоді всю склянку вилила. Може, втекти?»

Поки Віка перебирала варіанти, розмова вельмож плавно перейшла у привітання Повелителя з вдалим шлюбом.

Багато хто, позираючи на наречену, заздрив нареченому. Хоча ніхто не смів відкрито милуватись нею, у глибині душі дехто потай сподівався, що цей союз не триватиме довго. Адже в очах багатьох генерал мав іншу — справжню жінку, гідну стати його дружиною. Шлюб із людською дівчиною вважався прикрою помилкою. І вельможі чекали того моменту, коли Повелитель нею «награвся», і, можливо, шанс на володіння красунею випаде комусь іншому.

— Що така чарівна жінка робить на самоті? — перервав роздуми Вікторії сам імператор.

Дівчина стрепенулась. До вечора ще залишався час, тож вона вирішила: поки є нагода — відволічеться розмовою.

Міхаель здавався байдужим і ніби не звертав уваги на загальну зацікавленість до його дружини. Насправді ж — пильно стежив за кожним, хто намагався наблизитись.

«Що в ній такого? — з гнівом думала Жеолі. — Чому чоловіків до неї так тягне?»

Наложниця з тією ж пильністю розглядала дружину Темного. У якийсь момент її осяяло: дівчина поводиться із самодержцем так невимушено, наче з давнім приятелем. Сміється відкрито, щиро ділиться думками — і жодної тієї манірності, яку годилося б чекати від людської принцеси.