Глава 6

Кішечка радісно носилася по окрузі, поки рано чи пізно не вловила знайомий запах.

«Ба, та це ж  мій чоловік! - розпізнала вона. - Цікаво, чим займається?»

Бешкетниця в сірій шубці швидко перебираючи лапками, підбігла до широкої веранди величезного особняка.

«Що ж! - присвиснула вона подумки, не бачучи кінця і краю будівлі. – Це не мій скромний будиночок!»

На широкому балконі з сірого каменю, суцільно повитого чудовими червоними квітами, в шезлонгу відпочивав сам його Темність, генерал Аірвел.

Поруч із ним незримою тінню перебував той самий вірний слуга.

Віка-кішка наблизилася, знайшла собі місце, щоб її ніхто не міг помітити, і влаштувалася зручніше, щоб чути їхню тиху розмову.

- Тобі варто лише дати вказівку, і справа буде зроблена, - вкрадливо мовив Фіс.

Оскільки Віка прийшла до середини розмови, вона не відразу зрозуміла, про що йдеться.

Генерал промовчав у відповідь, але це його мовчання здалося дівчині загрозливим.

- Гаразд, гаразд, - ніби виправдовуючись, продовжив слуга. - Мені вдалося розговорити привида в одному із замків. Але він мало що знав. У королівській сім'ї не було магів, але кажуть, що перша дружина короля, мати вашої дружини, була магічно обдарована.

Настала пауза і Фіс поспішив виправитися.

- Але то лише чутки! Ми не можемо стверджувати з повною впевненістю. Навіть якщо її мати була магом, здібності могли і не передатися дочці.

- Тоді, що ми спостерігали на перевірці? – холодно спитав Міхаель.

- Я звідки знаю, це духи винні. Запитай свого чаклуна, нехай пояснить! – надто нахабно для слуги обізвався Фіс.

- Ти ж теж дух, от і поговори з духами! – продовжив з натиском генерал, анітрохи не звернувши уваги на неповажне висловлювання співрозмовника.

- Я нежить, якщо ти забув! – обурено відповів слуга. – А вони святі духи, у їхній присутності я просто згорю. Хочете моєї смерті Повелитель?

- Ти і так мертвий, - з байдужістю відповів Аірвел.

- Міг би й не нагадувати! - розсердився Тінь і скривджено сховався в тінь.

- Ти ж нежить, у тебе не повинно бути емоцій, - глузливо видав Володар, після ніби змилостивившись, додав. - Як вона?

- Ви про пані Жеолі? - з’єхидничав Фіс, але господар на нього так глянув, що той проковтнув свою гординю і швидко доповів. – Людина нікуди не виходила. Після церемонії, як повернулася додому, радісно поскидала з себе весь одяг і завалилася в ліжко!

Всі ці фрази він вимовляв з явною насолодою, ніби знущаючись з власного господаря, від того, що його рідна дружина зовсім не цінує чоловіка. Мало того, лише рада позбутися гарного одягу.

- До неї хтось приходив? – так само холодно і без емоційно продовжував розпитувати генерал.

- Ні! - усміхаючись своїм думкам видав Тінь. - Ніхто її не відвідував, вона навіть служницю відіслала.

Після невеликої паузи, продовжив мрійливо.

- Здається, це дівчисько абсолютно безтурботне. Мені б так плюнути на все, і просто радіти життю.

Фіс уважно глянув на повелителя і додав, дражнячи:

- А вона вас зачепила? Цікаво чим? Тим, що не виявила до вашої Темності ніякого інтересу?

І тінь розреготався, та так заразливо, що Віка-кішка теж посміхнулась, сидячи в кущах.

- Ця нахабниця посміла опоїти мене зіллям! – сказав Міхаель, дочекавшись, коли слуга перестане сміятися. - Снодійним! Я впав, як убитий!

Після цих слів, Фіс розсміявся ще задерикуватіше.

- Розвію за вітром! – гаркнув Володар, і ця загроза стосувалася посмівшого веселитися прислужника.

- Не розвієте! Хто Вам тоді найсвіжіші новини видобуватиме?

Повелитель у відповідь зневажливо хмикнув, і Фіс поспішив набути серйозного вигляду.

- Здається мені, ваша Темність отримала від дівчинки ляпас!

Аірвел ніяк не відреагував на цю шпильку.

З їхнього спілкування Вікторія зрозуміла, що ці двоє, швидше за все, раніше були друзями. І зберегли ці стосунки після смерті Фіса.

Загадковий цей Тінь! Цікаво, чому ельф став нежиттю?

- Сьогодні я відвідаю дружину! Розпорядися, щоб усе приготували!

- Слухаю, пане! – раптово їхня розмова знову повернулася в русло спілкування господаря та слуги.

- Подивимося, що вона цього разу придумає! - протяг загадково Міхаель.

Добре, що Віка не бачила його усмішки в цей момент, інакше їй би стало лячно.

Сіра кішка розвернулась і припустила від балкона подалі. Вона дізналася про все, що їй було потрібно.

«Бач, який! Вирішив він мене відвідати, - обурювалася вона дорогою. – А ти в мене запитав, чи я хочу тебе бачити?!»

У голові вона вже прокручувала нові способи уникнути близькості з вухатим чоловіком.