Глава 3

Водні процедури дивно вплинули на дівчину, вона ніби знову впала в забуття. Їй знову стало байдуже, що з нею відбувається.

«Може той засіб ще діє? - думала вона, байдуже приймаючи дійсність.

Її мов неживу ляльку витягли з ванної, обтерли теплими рушниками, й посадили на постіль.

«В мене наче волю відібрали!» - силилась щось змінити дівчина, але не могла навіть слова промовити.

Після ванни, її знову одягли в наряди цього разу яскраво-червоного кольору з безліччю живих квітів та небачених прикрас.

Процедура одруження пройшла в червоному тумані, тому що через вуаль практично нічого не було видно. Вона лише виконувала розпорядження того, хто проводив церемонію. Кланялася, пила з глечика вино, тримала за руку майбутнього чоловіка, так добре і не розглянувши його обличчя. Бо навіть поворухнутися не було сили.

Відчувала себе Віка ніби лялька на мотузках, її тіло реагувало  лише на чужі накази. Та й на душі і в голові царювала повна байдужість до своєї подальшої долі.

Вікторії вся ця тягомотина здалася дико нудною. Як тільки все закінчилося, її відвели до опочивальні.

Виявилося, що все, що відбувалося до цього - було ще веселощами, зрозуміла вона, після довгого сидіння в повній тиші та нерухомості. А її чоловік все не приходив, мабуть, бенкетуючи з дружками.

І зараз, сидячи котру година в нерухомості, мріяла лише про одне - встати і пройтися!

Все тіло боліло нещадно, особливо спина та п'ята точка. Встати їй категорично заборонили, інакше за неповагу до звичаїв чекає суворе покарання. Віка не стала вдаватися до подробиць яке. На той момент і подумати не могла, що все обернеться так погано.

Дико хотілося хоч би прилягти. Вона кілька разів намагалася, але її відразу повертали на місце служниці, що чатували поруч - ельфійки.

А вони були фізично сильніші за бідну.

На подвір'ї вже настала ніч, навала «байдужості» з Вікі поступово зійшла, і її діяльна натура повернулась.

Нарешті, її молитви почули. Більше вона не мала наміру слухатися.

- Ваша високість! Ваша високість! - в кімнату в ту ж мить вбігла служниця, тремтячим голосом звернувшись до принцеси, що сиділа в повному весільному одязі, повторивши фразу кілька разів, і не наважуючись продовжити.

Новоспечена дружина генерала темних ельфів її бачила досить невиразно через ледве прозору яскраво-червону вуаль, що приховувала обличчя. Весь світ поставав перед дівчиною в кривавих тонах, що зовсім не додавало життєрадісності.

Прислуга тупцювала на місці, так і не заговоривши, змінюючи в руках хустку, наче збентежена дівчина не видання.

- Ну? – поквапила її «принцеса» роздратовано.

Сидіння в опочивальні вже кілька годин в очікуванні чоловіка добряче підірвало її нерви. Одне невірне слово і терпіння «Її Високості» могло прийти кінець.

«Що за безглуздий звичай чекати на чоловіка, щоб він зняв з тебе покрив? Я сама чудово можу роздягнутися! І заснути теж сама можу! Будь проклятий цей бридкий Темний, що зараз так  тріпав і до того розтривожені нерви!» - думала вона, продовжуючи себе накручувати.

- Та кажи вже! - гаркнула на служницю, виходячи з себе.

- Ваша Високість, - видавила та, скривившись, наче поклала в рот ложку кислоти. – Пан Аірвел вирушив у покої до пані Жеолі.

Віка хотіла було запитати: «А хто це?», але відразу здогадалася, що йдеться про її нового чоловіка та його стару коханку.

- То це ж чудова новина! - вигукнула Вікторія, різким жестом відкидаючи вбік вуаль. - Здається, все складається не так вже й погано!

Вікуся підвелась і потяглася.

- Як я втомилася сидіти! Покарання просто якесь!

Вона стягла з себе важкі весільні прикраси з голови, пройшла по кімнаті, розправляючи плечі і розмахуючи руками.

- У житті так довго не сиділа! – видала у простір, бо злякані служниці лише стежили за нею очманілими поглядами.

У голові бідолах не вкладалося, як можна було порушити церемонію. Злочин, на їхню думку, вартий страти. І що ще гірше – радіти з того, що Володар прийшов не до тебе?!

Їх приставили служити божевільній!

Навіть Сесія на той момент виглядала нещасною. Її господиня збожеволіла, раз так відрито радіє своїй ганьбі!

Бідолаха в цей момент мріяла померти, аби не бачити цього сорому.

- Який же цей Темний молодець! – продовжила радіти Віка, проробляючи нахили вперед-назад, ліво-вправо і не помічаючи душевного стану служниці. - Пішов до коханки! Ну, хіба не розумниця! Баба з воза, як кажуть, кобилі легше!

Вперше вона відчула справжню радість у цьому світі. У голові ще панував повний безлад, але настрій значно покращився.

Вікторія росла дівчиною життєрадісною. Нудьгувати і плакати з дитинства було ніколи. Так, хвилин п'ятнадцять іноді дозволяла собі побути в депресії, але після того, як знову народилася, йшла до нових звершень.

Дівчинкою Вікторія була бойовою та зухвалою. Скрізь намагалася засунути свій милий ніс.