=5= Івас

Я завжди купляю подарунки заздалегідь, але цього року, як ніколи, не міг підібрати нічого відповідного. Донечка просила якісь дівчачі штучки. Показувала мені кілька разів на сайті. Але поки я вирішив всі справи та хотів замовити — розкупили.

Ще вчора сказав Ясі, що мушу пів дня працювати. Не брати ж її з собою до міста. Тим паче що дорога заметена. І в тому, що її прогорнуть аж після обіду, я не сумнівався.

Закупившись, повертаюся додому. Наш гараж розташований з іншого боку будинку, тому як приїздить машина — не чути. 

Залишаю всі покупки в автомобілі й тільки-но збираюся йти у дім, як чую голосне гарчання. Його впізнаю серед тисячі — донечка. Тому, усміхнувшись, тихенько йду на передній двір.

Маленьке вовченя та рись весело граються в снігу під яскраве виблискування гірлянд. Вони все самі зробили, і це надзвичайно приємно. Я обіцяв доні сьогодні прикрасити, але ми б точно не встигли

Сонечко моє!

Дивлюсь на мою дівчинку і не можу намилуватися. Імпонує і рись. Вона, на перший погляд, дуже хитра, але завжди дозволяє білому клубочку себе перемогти. Вони такі милі.

Даю знати, що поряд, як дівчатка тільки хвостики мені показують.

Ще декілька хвилин стою, щоб дати можливість їм одягнутися, і теж заходжу у дім.

— Бачу, моє янголятко тебе вже вилікувало, — хмикаю. На порозі кухні стоїть Ірма та якось дивно на мене дивиться.

— Івасе, — починає, коли підходжу ближче, — сподіваюся, ти не проти, що я трішки похазяйнувала.  

Стіл вже накритий і на плитці у великій каструлі щось булькає. 

— Я тільки “за”, — підходжу майже впритул. Дівчина сором’язливо опускає очі, легенько усміхнувшись. Її кучеряві руді локони спадають на обличчя, а я легенько заправляю за вушко. — Ну, чим будете годувати?

— Пельмені домашні! — Яся цілує мене в щічку. Присідає поруч, усміхається до вух, не зводячи погляду з Ірми. — Ми двоє ліпили.

Пельмені виявляються й справді дуже смачними. Можливо, це тому, що я звик до своєї кухні, а тут все-таки жіноча рука. А можливо тому, що за їжею спостерігаю за дівчиною, і вона починає мені подобатися. Така тендітна та ніжна. І з Ясею їй цікаво. 

А дівчинка моя взагалі світиться від щастя. Хихикають двоє, маленькі влаштовують дуелі на вилках і тільки дивляться на мене, чи не хмурюсь.

Після вечері гарячий чай біля каміна. Трішки казки про драконів, і моя донечка, вмостивши голівоньку на колінах Ірми, засинає.

— Вона така кумедна, — шепоче Ірма, — цілий день як дзиґа і така розумничка, — гладить моє янголятко по волоссю.

— Так, — тихенько встаю, — давай я її віднесу в ліжечко, — навіть зубки не почистила, хитрунка мала. 

Уклавши доню  в ліжко, цілую та повертаюся до нашої гості.

— Будеш ще гарячий чай? — з імбиром, якраз те, що потрібно після в купанні в снігу.

— Ні, я б до братів зателефонувала, вони хвилюються, — обійнявши себе за плечі, невпевнено вимовляє. Соромиться?! 

Дивно, в присутності Ясі я не помічав такого стану дівчини.

Простягаю телефон, а сам іду на кухню. Не хочу заважати, і кави страшенно хочеться. 

Собі готую міцний напій, а дівчині — з молоком, дівчата люблять таке.

Коли повертаюся, Ірма покручує в руках телефон, задумано спостерігаючи за полум’ям у каміні.

— Немає мережі? — все снігом засипало, може й не бути зв’язку.

— Ні, все гаразд, поговорила, тільки хвилююся. Вони у мене великі та сильні, але трішки забудькуваті, от і думаю, як там без мене.

Ірма мені здається дуже схвильованою і показується з іншого боку.   

— Розповіси мені про них? — все що завгодно можу слухати, тільки не відпускати її спати.