Співуча квітка

- Я хочу побачити Співучу Квітку.

Урса втупилася у відвідувача, намагаючись усвідомити, що це вона таке почула. Потім рефлекторно озирнулася навколо у пошуках свідків і, звичайно, нікого не побачила. Її конторка – дерев’яна коробка два на три метри, що притулилась високо над бочками з вином – не була пристосована до прийому великої кількості гостей. Три роки тому, коли Урса стала власницею цього складу, вона спеціально обрала собі таке місце для роботи. По-перше, тому що їй подобалося бачити весь склад одразу, а по-друге, лише люди з серйозними намірами дерлися до неї по містках і драбинах. І звичайно ж, в цьому місці було легше зберігати приватність розмови.

- Я перепрошую, як вас там…

- Ацкель.

- Дурнувате ім’я для виноторговця. – зразу ж пішла вона в атаку.

- Але в самий раз для адепта святого Олафа, - в тон їй відповів відвідувач і розкрив лівий кулак, демонструючи шматок білого полум’я. В конторці відразу ж стало набагато світліше, і Урса з незадоволенням зрозуміла, що це світло можуть побачити через вікно навіть з вулиці.

- Припиніть це, поки перехожі не вирішили, що тут почався пожар, - суворо наказала вона, і Ацкель моментально припинив. Він взагалі складав враження дисциплінованої і ввічливої людини – на перший погляд. А придивившись уважніше, можна було також помітити міцне треноване тіло, слабо замасковане мішкуватим одягом і гострий фанатичний погляд сірих очей, що ховались під капелюхом з широкими полями.

- Я не дуже розумію, чому ви прийшли з цим вашим запитом до скромної торговиці вином, а не подали заявку належним чином до Ради Кланів, як це передбачено правилами для всіх іноземців, що жадають милості нашої чудотворної благодійниці. – спокійно сказала Урса, обходячи його збоку і зачиняючи двері за його спиною. – І тим більше незрозуміло, нащо наближеній до південного диктатора людині знадобилося зображати з себе купця та шукати зі мною зустрічі сам-на-сам.

- Може тому, що я знаю, що ви насправді думаєте про «чудотворну благодійницю». Я хочу допомогти вам зробити те, що ви не можете. Якщо ви допоможете мені в організації візиту до її сховища. Візиту, про який ніхто крім нас не дізнається… Візиту, після якого, я сподіваюсь, Квітка перестане існувати.

Урса подивилася на нього і задумливо покачала головою.

- Навіть якщо це не провокація таємної поліції Кланів, - сказала вона після довгої паузи, - І ви справді той, за кого себе видаєте… Я не дуже розумію, на чому базується ваша впевненість у тому, що я зможу вам допомогти. А ще – що я захочу це зробити. Я вже не кажу про те, що я не вірю, що візит лише однієї людини, наближена вона до святого Олафа, чи ні, може щось змінити в існуванні благодійниці.

- А мені не дуже зрозуміло, чому ви продовжуєте називати її благодійницею, - спокійно зауважив Ацкель. – Ми тут одні. Чому б вам не розслабитись і не назвати її вголос так, як вона того заслуговує.

Він зробив паузу і додав, знизивши голос: - Людожерка і дітовбивця.

- Якщо ви кажете таке сам-на-сам, навіть самі собі, ви можете до цього звикнути і потім сказати це десь у людному місці. А в Легдебурзі таке може погано вплинути на ваше здоров’я. Тож я не буду цього робити. Врешті решт, я ж не раджу вам називати вашого святого Олафа маніяком-чаклуном з роздутим его і непомірними амбіціями. У вас, на півдні. Тут, звичайно, можна. Користуйтеся нагодою.

Відвідувач ніяк не відреагував на провокацію і голос його залишився таким же спокійним і тихим.

- Ми можемо далі сперечатися про термінологію, але це буде не дуже продуктивною тратою часу. Щодо того, чому  прийшов саме до вас – то ви і так це чудово знаєте. Прозорі натяки, які ви неодноразово робили різним іноземним купцям, може і недостатні для того, щоб вас вистежила місцева влада, але ті, хто активно шукають засобів добратися до Квітки, не могли таке пропустити.

Урса зітхнула.

- Припустимо. Але я хочу знати все. Які у вас підстави вважати, що ви впораєтесь із Квіткою, як ви гарантуєте таємницю? Але спершу, я хочу бачити обличчя людини, з якою розмовляю. Повністю, а не лише підборіддя.

Співрозмовник Урси виконав її прохання не сперечаючись, і сонячне світло пофарбувало його світлу, майже білу чуприну в рожевий колір, водночас висвітивши довгий та широкий шрам на лобі.

- Вам буде важко видавати себе за виноторговця без цього капелюха, - зауважила хазяйка складу, - а з капелюхом ви виглядаєте підозріло. Святий Олаф не міг знайти більш непомітного посланця для такої делікатної місії?

- У святого Олафа багато прихильників. І наближених. Але тих, хто може підкріпити свою вірність ідеям святого талантом та силою, завжди не вистачає.

- Кадровий голод. Чудово розумію, стикалася не раз. Але все одно, мине максимум день чи два, поки вас у чомусь запідозрять і почнуть стежити.

- Саме тому я сподіваюсь закінчити все ще сьогодні вночі.

Хазяйка складу стисла губи у жорсткій посмішці.

- Тоді у вас залишилось не дуже багато часу, щоб врешті-решт почати відповідати на мої запитання.

 ***

Портрет ховався в глибокій тіні, тож лише коли на поличці під ним загорівся третій вогник, стало можливо розгледіти риси обличчя. Петір, як завжди, посміхався до своєї матері. Урса запалила останню свічку і протягнула руку до сина. Торкнувшись його, вона, як завжди, здригнулася, відчувши замість теплої шкіри грубе, трохи вогке полотно.