Хеппі енд?

День повільно добігав свого кінця. Сонце, наповнюючи яскравим світлом вулиці старого міста, опускалося все нижче і нижче. В такі моменти Олену наповнювало відчуття тепла і спокою. Хотілося йти і йти, вниз по вузенькій тихій вулиці. Всі поспішали додому з роботи, з навчання чи просто з прогулянки. Різнобарв'я одягу надавало місту стану метушливості. Так, ніби весь день люди очікували цього одного моменту, щоб вийти на вулицю і показати себе. І хоча дні ще були досить теплими, зайшовши в затінок високих будівель, відчувалося наближення зими. І справді – осінь час роздумів і мрій. Олена наближалася до свого дому, але думками була дуже далеко. В тому місці, де пройшло її дитинство і більша частина життя. Думками вона була у Гадячі. Вона не пам'ятала, як пройшла її минула осінь. В той час був завал на роботі. Щоденно доводилося затримуватися допізна, щоб вчасно здати всі справи і всі звіти. З роботи вона виходила вже затемно і навіть не знала, яка була осінь. Можливо і Гадяч переливав всіма барвами золотого, підкреслював контури тоненькими штрихами коричневого та темно-коричневого. Але, здається, вона ніколи в житті не бачила таких відтінків. Такої палітри кольорів одночасно. Дійшовши до під'їзду, вона на мить зупинилася, як все таки тут гарно та спокійно. Залишись вона там, могла пропустити це все. Пробувши зовсім малу кількість часу в цьому місті, вона навіть ще не бачила всього міста, але вже знала – її життя тут. Вона це відчувала.

• Ти і заходити не будеш?, - зверху вона почула голос, який вже став рідним, - чи може тебе вийти та провести до квартири? Чи на руках занести? Щоб все було гарно, перенесу через поріг. Чи так роблять тільки законній дружині? І справді, може нам одружитися, щоб я міг тебе кожного дня заносити на руках в квартиру? Як гадаєш?
• Це ти мені зараз пропозицію робиш? Висунувшись до половини з вікна? Оригінально? Я подумаю, - вона посміхнулася і почала заходити в під'їзд.

В під'їзді стояв запах горілого, повно в когось сьогодні вечері не буде. Піднявшись на свій поверх Олена зрозуміла в кого не буде вечері – в них. Що ж він міг спалити?

Двері в квартиру відчинилися і на порозі стояв Олег з такою щирою і такою винуватою посмішкою на вустах.

• Я намагався. Але не хвилюйся, я все прибрав. В квартирі порядок, - і справді, в квартирі були відчинені всі вікна і відчувався ледь чутний запах горілого. Все було чисто, посуд помитий.
• І на тому добре, хоча б квартира не згоріла. І що мій шеф-повар готував?
• Святкову вечерю. Але здається я переоцінив свої можливості. Або вирішив виконати багато справ одразу. Ти не дуже сердишся? - в його погляді було скільки надії, що Олена навіть не подумала б сердитися.
• Що ти, звісно ж ні. Але, я так розумію, вечеряти нам нічого? Зараз я швиденько щось приготую
• Ні, ні, ні. Що ти. Я все приготував. Мий ручки і пішли. Ти ж не забула, - він прищурив очі і подивився поглядом особи, яка піймала когось «на гарячому», - у нас сьогодні святкова вечеря.
• Ні, я не забула. І навіть приготувала тобі подарунок. Але все по черзі.
• Добре-добре. У мене також є для тебе сюрприз.

Олена пройшла у ванну, включила холодну воду і подумала, як добре, що вона сьогодні забрала ті фото. Вона ніколи не була романтиком, тож запам'ятати таку дату, як два місяці з першої зустрічі, це було занадто. На неї і так завжди ображалися друзі і рідні, що вона ніколи їх не вітала зі святами. Та і хіба це свято – річниця першого поцілунку, першої прогулянки під дощем або третьої річниці після першого проходження під другою фазою місяця. А Олег же навпаки. Він пам'ятав все. І з усього умів зробити свято.

• Ти ще довго? Я не можу третій раз підігрівати це блюдо, воно і так вже не дуже,- Олег заглянув у ванну і відволік Олену від думок.
• Вже біжу, - Олена витерла руки, поправила зачіску, (їй дуже подобався її новий образ), посміхнулася і пішла в кімнату. «Цікаво, що ж такого приготував Олег?»

Олег стояв біля закритих дверей кімнати і чекав, притримуючи двері рукою.

• Я кухар великий, тож ласкаво прошу скуштувати шедевр кулінарії. Найкраще блюдо, яке можна було придумати за двадцять хвилин. Неймовірно смачне. Ти вже заінтригована? Тож прошу, - він театрально відчинив двері і посмішка розпливлася на обличчі Олени.

По середині кімнати стояв прикрашений стіл, горіли свічки, стояв букет якихось синіх квітів, дуже схожих на ті, що ще з ранку квітли під під'їздом. А на столі стояла ПІЦА.

• Шедевром кулінарії від великого кухаря є піца, що продається в нашій піцерії за рогом? І, що це, в'ялений вомер?
• І пиво. Холодне, - після того, як згорів пиріг з цибулею і м'ясом, часу залишилося зовсім мало. Це все що я зміг придумати. Тобі не подобається? – Олег схрестив пальці, нахмурив лоба і нижня губа в нього почала труситися. Ну прямо, ось-ось заплаче.
• Що ти, мені дуже подобається. Цей вечір я запам'ятаю на все життя. Як самий романтичний вечір.

Олена пройшла в кімнату і понюхала квіти. Запах був жахливий.

• Які гарні квіти. А можна щоб вони стояли на балконі?
• Я вже боявся, що ти не запитаєш. Звісно можна. Я зараз же їх віднесу. І спати ми сьогодні тут не будемо. Принаймні допоки не вивітриться цей «чудовий аромат».

Олег схопив букет і швиденько побіг на балкон. А потім і двері туди зачинив.

• Там їм буде краще. Ну що ж, сідай скуштуй мій шедевр. Як справи на роботі? Ви вже прийняли нову людину. І хто це?
• У нас хлопчик. Точніше чоловік. Звати Олексій Сергійович. Я з ним не багато спілкувалася, але ніби толковий. Швидко розібрався з програмами. І дівчатам сподобався. В обід приніс всім морозиво і каву. А ти ж знаєш, наші дівчата люблять коли їх пригощають. Завтра хоче організувати обід, так би мовити, щоб «влитися» в колектив. І познайомитися з усіма.
• Так, ваші дівчата такі. Зараз дасть слабину так і їздитимете на ньому.
• Так не треба намовляти на моїх колег. Вони просто чудові. Веселі. Самостійні. Кожна по-своєму цікава.
• "Цікаві" - це саме те слово. Але зараз не про них. Давай піднімемо ці чудові келихи, емм, пива за нас. Два місяці це не так і багато, але мені здається, я знаю тебе все своє життя. І ту решту життя, що у мене залишилася, я хочу тебе не лише знати, а й бачити біля себе кожен день. Тож, я б хотів одразу подарувати тобі подарунок, на сьогоднішнє свято – Олег підвівся, взяв зі столика якусь коробочку, повернувся до Олени і став на коліно, - Олено Вікторівно, Ви не надасте мені таку честь, як прожити все життя зі мною в якості моєї законної дружини. Ділити зі мною радості і великі радості. Я не знаю, що ще говорити. Скажи що-небудь. Тільки не говори: « Я подумаю». Другий раз за день я такого не переживу.
• Добре. Я ппп…, - вона на хвилину затамувала подих і відчула, як її серце виривається з грудей, -я приймаю Вашу пропозицію. Я згодна провести все своє життя з тобою.