Новий друг

Робочий ранок, як завжди шумів розмовами, і на все приміщення пахло кавою. Зайшовши до свого кабінету, Олена помітила, що, не дивлячись на те, що вона запізнилася на кілька хвилин, нікого чужого в кабінеті не було. Тобто вона так поспішала, щоб познайомитися з новим колегою чи колежанкою, а її, чи може ж нарешті його, тут не було.

• Доброго ранку, Світлано, - я бучу наш комп'ютерний геній не дуже поспішає з нами знайомитися.
• Привіт, та да. Як же він збирається працювати.
• Він? Ти вже знаєш хто це буде. Ми ніби дитину чекаємо, навіть стать до сих пір не відома
• А я вже знаю. Я сьогодні йшла на роботу з секретарем керівника, а вона, як відомо знає все. Так що я тебе вітаю, у нас буде хлопчик. Але, як я бачу, не дуже пунктуальний, - Світлана демонстративно поглянула на годинник, - він запізнюється на тринадцять хвилин, що ж у нього ще є дві.
• Я якраз встигну підготуватися, нафарбую губи. А краще ти це зроби, ти у нас дівчина вільна, може і він такий. Влаштуєте нам тут службовий роман.
• Та ну тебе. Я вже так звикла бути одна. Навіщо мені хтось? Мені вже сорок три, з них я менше року прожила з кимось і на згадку мені залишився мій хлопчик. Так що тепер у мене є заради кого жити. І мені не дуже подобається, що нам працівників підбирає центральне відділення. А раптом він нічого не розуміє в програмі, та ще й запізнюється.
• Доброго дня, я дуже вибачаюсь, але, як бідному женитися, вранці зламалася машина. І скажу чесно в комп'ютерах я розбираюся краще, ніж в авто, - в дверях кабінету стояв стовп, Олені здалося що ще вищий.
• Я забув представитися, мене звати Олексій Сергійович, можна просто Льоша. Мені тридцять два роки і в програмах я розбираюся дуже добре. Чесне слово.
• Доброго дня, те, як Ви розбираєтесь в програмах, ми побачимо пізніше, а от Вашу пунктуальність ми вже бачили. Проходьте, мене звати Світлана Миколаївна, я начальник відділу. Це Олена Вікторівна, мій заступник і Ваш безпосередній керівник. Вона введе Вас в курс справи і покаже програми, з якими Вам доведеться працювати.
• Доброго дня, радий з Вами познайомитися, - Олексій протягнув руку Олені, - готовий потрапити під Ваше керування.
• Доброго дня, - голос Олени дрижав. Вона не очікувала, що побачивши високого чоловіка, страх скує її тіло. « Це не він. Це точно не він ». І хоча Олена розуміла, що Олексій не той, хто тримає її в страху. Він дуже молодий. І голос у нього не такий глибокий. Проте відчуття паніки її не полишало.
• Якщо хочете я зайду пізніше, а поки що познайомлюся з колективом і територією.
• Ні, все добре. Ходімо, я покажу Вам де Ваше робоче місце. І коротко розкажу про роботу, яку ми від Вас очікуємо, - Олена встала, взяла ключ від порожнього кабінету і повела Олексія за собою.
• У нас дві основних програми, в одній із них ми робимо запити на інші організації та відділи. В іншій здійснюємо призначення і всю основну роботу. Ваша робота частіше за все буде пов'язана з першою, так як щоденно там щось відбувається. В другій потрібно буде робити резервне копіювання. Ви добре знаєте стандартні комп'ютерні програми? Мені показувати тільки основу, чи все?
• Я добре знаюся на комп'ютерах і програмах. І можна на ти. І просто Льоша.
• Вибачте, я важко переходжу на ти. Тим більше на роботі. Але спробую. Колектив у нас не великий. Дружній. Ви, тобто ти, тут будеш єдиним чоловіком, тож думаю увагою не будеш обділений. Це твій кабінет. Проходь, - Олена переступила поріг кабінету і почула, як за Олексієм закрилися двері. « Це не він. Не бійся ».
• Ви не проти, що я закрив двері, мені краще працюється в тиші, коли в кабінет не заглядають новоспечені колеги.
• Ні, що Ви, тобто ти, - збрехала Олена, - нехай будуть закриті.

День пролетів непомітно. Олексій виявився досить привітним чоловіком, і в ті моменти коли він не дивився на Олену з якимось прихованим відчуттям, він навіть сподобався їй. Але іноді він на неї дивився, якось… Олена не могла передати як, проте вона почувалася незатишно. Вийшовши з роботи, Олена направилася до фотоательє, але відчуття незахищеності її не покидало. « Це не він ».

• Що сталося?, - Ірина чекала Олену на порозі ательє, насолоджуючись вечірнім теплом, - на тобі лиця немає. Невже вам дали дівчину та ще й таку страшну?
• Що? А, ні, нам дали хлопця, точніше чоловіка. Тридцять два роки. І досить непоганий. Я просто задумалася, - Олена помітила, що у неї почали трястися руки, проте вона змусила себе посміхнутися, - показуй, що у тебе там вийшло з нашими фото. Треба ж до них підібрати ще рамочки. Олег обіцяв сьогодні зробити нову полицю.
• Це добре, що твій чоловік так розділяє твоє захоплення. Мій би сказав, що це тільки для збору пилу.
• Не чоловік. Просто коханий, ми не одружені. Можливо тому він і терпить. Думаю твій на початку ваших стосунків теж давав тобі поблажки, а ти просто вже забула.
• Ти знаєш, ти права. Раніше я могла собі дозволяти більше. Але це тривало не довго. А як давно ви разом?
• Перше знайомство було 17 серпня. Цього року.
• О, так у вас сьогодні ювілей. Два місяці. Вітаю. Як будете святкувати?
• А й дійсно, з цією роботою я й забула, яке сьогодні число. Треба щось придумати. Я думаю він також забув. Тож я не буду почуватися ніяково. Тим більше у мене тепер будуть фото, - і Олена почала розкладати фотокартки на столі.

Фото були чудові. У променях вечірнього сонця, руде волосся Олени переливалося всіма барвами золота, яскраво відтіняючи зелений перелив її очей. В її погляді читалася така впевненість і така ніжність, ніби через об'єктив камери на телефоні вона дивилася просто в душу Олега. Позиція була вибрана просто ідеально. За спиною Олени розгорнулася широка вулиця з метушінням людей, які не звернули жодної уваги на закохану пару, що прогулювалася поруч. Здавалося, що час просто зупинився для них.

• Фото і справді чудові, - Олена мимоволі замилувалася на них.
• Так, це буде чудовий подарунок. Дума твоєму коханому це сподобається.