Все на краще

Кожен день Олени починався із чашечки гарячого чаю, на балконі, із видом на місто. Вона знала, що десь там вдалині причаїлося зло, яке рано чи пізно дасть про себе знати. Але на даний час вона почувалася такою захищеною, такою коханою, що була впевнена – все буде добре.

• Про що мріє моя королева?, - Олег підійшов ззаду і ніжно торкнувся губами шиї Олени, - думаєш щоб такого зробити, щоб не йти на роботу і провести весь день зі мною?
• Ти ж знаєш, я б із задоволенням, але не вийде. Навіть не спокушай. Я не так давно працюю, щоб не ходити на роботу тільки тому, що мій коханий вирішив залишитися дома. Тим більше ти ж знаєш, сьогодні нам представлять нашого нового комп'ютерщика. Він нам конче необхідний. Я не можу сама і робити свою роботу і обслуговувати мережу, тільки тому що більше ніхто не знає, як це робиться.
• Знаю-знаю. Просто мені буде сумно самому в чотирьох стінах. Без тебе, - він почав спускатися губами по її шиї до плеча.
• Стоп, - я повинна йти. Ти мене відволікаєш від налаштування на робочий лад. Я пішла.
• А як же я?, - невже тобі мене зовсім не шкода?
• Займися чимось корисним. Прикрути полицю в кімнаті. А я туди поставлю в рамочках наші нові фото, ті що з минулої прогулянки. Вони просто чарівні. Гарного тобі дня. Ти навіть не помітиш, як швидко я повернуся. – чмокнувши Олега в ніс, Олена вискочила на сходи. До роботи йти хвилин десять, тобто у неї було ще п'ятнадцять хвилин, щоб забігти в фотоательє та замовити роздрук фото.

Працівниця ательє Ірина вже знала Олену, так як вона вже не вперше забігала вранці, щоб замовити кілька фото і купляла для них рамку. Ця клієнтка запам'яталася їй, оскільки спочатку вона майже не говорила з нею, але з кожним наступним замовленням ставала все більш відкритою. Було схоже, що вона пережила в житті щось дуже страшне, що до сих пір її не полишало. Зараз вони спілкувалися, як добрі подруги. Олена знала, що вона приходить сама перша в ательє, ще до того як Ірина вип'є вранішню каву, тому завжди забігали в найближчу пекарню і придбавала для неї тістечко. Так було і цього ранку. Обравши заварне пирожне з полуничною начинкою, Олена поспішила до подруги.

• Доброго ранку, Іринко. Ти сьогодні чудово виглядаєш. Кава вже готова? Я принесла тобі смаколик і трішки роботи, - і, поставивши пирожне на столик для відвідувачів, дістала з сумки флешку з новими фото.
• Привіт, Олено. Дякую. Але, через твої смаколики, я скоро перестану так гарно виглядати і буду як слоненя.
• Ой, я тебе прошу. В тобі тридцять кілограм максимум, тебе скоро за вітром понесе. Так що їж і не бійся.
• Що робимо на цей раз? Знову портрети? Коли ви встигаєте робити скільки фото? Ми ось із чоловіком навіть на озеро не маємо часу поїхати. То одне, то інше.
• А у нас традиція. Ми ввечері гуляємо містом. Знайомимося, так би мовити. Хоча, можливо, це тому, що ми тут не так давно і для нас все нове.
• Можливо. Проте ідея чудова. Та і фото, як завжди, неперевершені. Де ти навчилася так добре фотографувати. Твій чоловік на фото просто Аполлон. І пейзаж вибраний просто чудово. Хоча і ті фото, що він робив також гарні. Ти не подумай. Але чому у вас жодної спільної немає? Вам необхідний фотограф.

Тільки зараз Олена звернула увагу, що і дійсно, у них з Олегом немає жодної спільної фотографії. Потрібно буде сьогодні йому про це сказати і обов'язково це виправити.

• Ми неодмінно врахуємо твої зауваження і сьогодні ж зробимо спільні фото. А зараз маю бігти, у мене сьогодні важливий день. Сьогодні ми беремо на роботу нову людину і сподіваюся це буде хлопець, бо хоч дівчата у мене і чудову, проте не вистачає раціональності в колективі. Я ввечері забіжу, заберу замовлення. Чудового тобі дня. І гарних клієнтів.
• Дякую і тобі гарного дня. До вечора. І дякую за пирожне.

Вибігши з ательє, Олена поглянула на годинник, вона і так багато часу витратила на розмови, треба пришвидшитися.