Крах

Ви знаєте, як зупиняється серце? Ти ніби говорив, посміхався, жив і в один момент все обірвалося. Ні, ти продовжується дихати, відчувати, але серце вже не б'ється. Ти втрачаєш зв'язок з реальністю. Саме в такому стані була Олена. Кілька секунд тягнулися годинами. "Цього не може бути. Мені здалося". Такими словами ми себе завжди заспокоюємо. Та й справді. Цього номеру телефону не знає навіть Олег. Та і навіщо. Хто зараз користується стаціонарними телефонами? Хіба якась бабуся, що дзвонити в пенсійне та субсидію.

- Алло, хто це? - але у відповідь Олена почула лише довгі гудки. "Дійсно, здалося. Я просто марю". В кухні щось зашуміло. Звук води, яка закипіла і почала вибризкувати на плиту, повернув дівчину до реальності. Швиденько пробігши на кухню і зробивши менший газ під каструлею, вона почала обдумувати те, що сталося. Це справді був дзвінок, це справді був той самий голос. Його вона точно ніколи не забуде і не сплутає ні з яким іншим. Але ж як це могло статися. Майже ніхто не знав куди вони поїхали. Збори були швидкими, вони навіть речі не всі забрали ще. Треба зателефонувати Олегові, але що йому сказати? Він не повірить. Цього просто не може бути.

Раптом вхідні двері відчинилися і на порозі з'явилася постать Олега.

- О, чую по запаху мене тут чекають. Де моя господарочка? Ти своїми пахощами заповнила весь під'їзд. Ми не встигли переїхати, а сусіди скоро почнуть мені заздрити. - як завжди всміхнений Олег зайшов до квартири і почав роззуватися.

Олена кинулась до нього в обійми і заплакала. Вона не могла нічого пояснити, сльози просто текли. А через схлипи всі її слова ставали незрозумілі.

- Ну, що ти. Що сталося? Кохана, заспокойся, просто скажи що сталося. Ну добре, плач, потім поясниш, - Олег просто стояв в дверях, гладив її по спині і чекав. За ці кілька тижнів він не вперше бачив її сльози, але звикнути до цього все одно не міг. Він помітив нову зачіску, проте розгледіти її було не можливо. Нарешті Олена почала трішки заспокоюватися.

- Ти виглядаєш просто чудово, навіть не дивлячись на заплакані очі. Ти сама чарівна людина із всіх кого я знаю. А тепер ти розповісти, що тебе так засмутило і зіпсувало нам такий прекрасний вечір

- Він знає де ми. Він за нами слідкує, - на очі Олени знову набігли сльози.

- Заспокойся. Щоб не сталося, ми зможемо все вирішити. А тепер скажи, хто знає де ми?

- Він. Він сьогодні телефонував. На стаціонарний. А значить він знає нашу адресу. А значить він слідкує за нами.

- Почекай, але я сьогодні відімкнув телефон. Він не працює.

- Ні, працює. Я його чула. Він говорив зі мною, - в підтвердження своїх слів Олена підняла трубку старого телефонного апарату. Звідти було чутно лише тишу. Взагалі нічого.

- Він працював.

- Я тобі вірю. Можливо вони його щойно виключили. Але зараз вже все, він нас більше не потурбує.

- Ти не розумієш, він тут. В Чернігові. Він слідкує за нами. Я боюсь. А якщо він знову нападе? А якщо з тобою знову щось станеться? Я більше такого не переживу.

- Давай заспокоїмося. Навіть якщо він дізнався номер телефону і з'ясував де ми, це ще не означає, що він буде тут завжди. Тим більше, що ми тепер попереджені. Ми будемо обачні. І точно не дозволимо йому нас злякати. Ми разом. Ми щасливі. Він нам не завадить.

- Але якщо...

- Ніяких якщо. Послухай, ми тут. Ми щасливі. Нам ніхто не завадить. І більше я не хочу ні про що слухати. А тепер давай будемо святкувати. У тебе чудова зачіска. І я думаю це потрібно відсвяткувати. Тим більше у тебе тут неймовірні аромати. Що у нас на вечерю?

- Добре. У нас сьогодні твоя улюблена риба. І вино. Ти правий. У нас нове життя. То ж попрощаємося зі старими страхами.

Подальший вечір був чудовий. Риба виявилася неймовірно смачною, а запашне вино з молодого винограду надало розмові більш насиченого смаку.