Не трогай

Олег спустився на перший поверх і зупинився, даючи серцю трішки заспокоїтися. Невже можна закохатися за два дні? Він добре пам'ятав, як зустрів свою дружину, як через рік після знайомства вирішили одружитися. Як застав її з коханцем у них вдома. Він тоді не відчував таких емоцій. Йому було неприємно, прикро за даремно зіпсовані роки і виказану довіру. Але кохання там точно не було. Зараз же йому хотілося літати, співати, кричати на весь світ про свої почуття. Зібравшись з думками, Олег відкрив двері під'їзду і вийшов на вулицю. Ніч була теплою проте знову хмарною. Час від часу з'являвся місяць в просвіті з між хмарами. Не очікуючи нікого зустріти в такий пізній час, Олег був здивований, що під під'їздом стояв незвичайно високий чоловік. Обличчя його було приховано сутінками, було видно лише тінь. Високу чорну тінь.
Проходячи повз тінь, Олегу в очі кинулося що блискуче. Вистачило лише однієї миті, щоб зрозуміти - це був ніж. Але цього не вистачило, щоб відвернути удар. Відчувши різкий біль боці у хлопця потемніло в очах. Притуливши пальці до порізу він відчув, як по руці тече кров. Його кров. 
Повільно спускаючись на асфальт, його очі дивилися в даль, на високу тінь, що віддалялася. Починаючи втрачати свідомість він розумів, якщо зараз не збере останні сили, то вже ніколи не дізнається, що таке по справжньому кохати.
Спираючись на лавку під під'їздом, він намагався встати, проте це виявилась нездійсненна місія. Тому було прийнято рішення повзти. Дорога від дверей під'їзду до бажаної квартири виявилась надзвичайно довгою і забрала останні сили. Стукати вже було ніяк, він впав перед дверима і почав легенько шкребти їх, сподіваючись, що господиня ще не заснула.
Олена і справді ще не спала, та і хто знає чи взагалі б заснула сьогодні. Вона була переповнена емоціями. Почувши шум за дверима, дівчина не знала, що робити. Проте цікавість взяла верх. Легесенько, навшпиньки, не видаючи жодного звуку, Олена підійшла до дверей і прислухалася. Нікого. 
- Тобі вже починає ввижатися, - повертаючись назад подумала Олена. Але в двері знову пошкреблися. Цього разу було не до жартів. Страх скував серце. Невже знову. Що ж робити. прислухавшись знову за двері і знову нікого. Олена прижала руки до грудей, намагаючись заглушити удари серця, щоб не видати себе і позадкувала до кімнати. Треба дзвонити. Але куди? В поліцію? І що я їм скажу, що у мене щось шкребе за дверима. Вони з мене тільки посміються. Знайшовши в телефоні номер, який вчора тільки-но зберегла, Олена набрала Олегу. За дверима почулася мелодія дзвінка. Невже це він так жартує. У неї ледве серце не стало. Зараз вона йому розкаже все, що думає з приводу такої поведінки. Відчинивши двері, Олена випустила з рук телефон. На порозі її квартири в калюжі власної крові лежав ледве живий Олег.
- Здається, я тебе кохаю, - слова, заради яких від беріг свої сили були сказані. Більше сил не залишилося.