Початок

- Давайте допоможу Вам занести пакет. Схоже у Вашої кішки відмінний апетит, раз Ви купили їй скільки їжі - губи Олега розпливлися в чарівній посмішці.
- Я перед нею винна, намагаюся загладити свою вину. Не хочете чаю? - остання фраза вирвалась сама собою.
- Залюбки. Якраз і з'ясую, чим же Ви так завинили перед кішкою.
Двері квартири відчинилися і до ніг Олега кинувся невеличкий полосатий клубочок. 
- Ніяк не очікував, що таке малесеньке створіння може з'їсти мішок корму. Їй же тут на кілька років. Навіть, не уявляю, що ж Ви зробили, щоб так провинитися?
- Кілька разів поспіль забувала купити їй цей самий корм. 
Чайник закипів, Барбару нагодували і за спокійною бесідою ні про що, пройшло кілька годин. Дощ на вулиці вже припинився і з вікна відкрився чудовий вид на нічний мокрий Гадяч. Ліхтарі кидали свої довгі тіні на ще мокрий асфальт і грали золотом в невеличких калюжках. 
Молоді люди і не помітили. як пройшов час, годинник вже показував далеко за північ. Олег почав збиратися додому.
- Дякую Вам за чудовий вечір, це був мій самий смачний чай в житті. Так, до речі, ось мій номер телефону, якщо раптом захочете ще раз прогулятися вночі. Тим більше завтра п'ятниця. Тут поряд є чудове кафе. І там продається дуже смачне морозиво.
- Дякую Вам. І за вечір, і за те що провели мене додому, і за вчора. І Барбара Вам також вдячна, - дівчина показала на клубочок, який наївшись, лежав в кріслі і ліниво поглядав на господиню та її гостя.
- Так, вона і справді виглядає вдячною. Так що там з морозивом? Це я Вас так намагаюся запросити, так би мовити на побачення.
- Ой, а я і не зрозуміла, - посміхнувшись ніжною посмішкою і показавши білосніжні зуби, дівчина ледве нахиливши голову, і, задумавшись, протяжно відповіла, - я б із задоволенням скуштували морозива, так що завтра можна сходити.
- Добре, тоді завтра я зайду по Вас о 19.00?
- Окей, буду чекати.
Вранці Олена прокинулась з чудовим настроєм. Навіть останній робочий день тижня пройшов якось легко і без проблем. Прийшовши додому і переконавшись, що до приходу Олега було ще кілька годин, дівчина набрала ванну і дозволила собі насолодитися. Намагаючись згадати коли ж вона востаннє була на побаченні. Це було років п'ять тому. Нічний клуб. Шум. Швидкий виклик таксі і поїздка додому. Її кавалер дозволив собі випити зайвого і почав розпускати руки. Сьогодні Олена навіть не пам'ятала його обличчя. А як же буде сьогодні. ЇЙ дуже не хотілося б розчаруватися в Олегові, адже він вчора здався їй дуже приємним і веселим. І їй з ним було спокійно і затишно, ніби вони знайомі вже роки. Так за роздумами і спогадами пройшло більше часу ніж хотілося. Вискочивши з ванни, Олена почала бігати по квартирі, намагаючись підібрати собі вбрання. Крім джинсів і робочих костюмів, вибір був не такий вжй й великий. Зупинившись на легкому платті, яке було куплено ще її мамою, Олена підійшла до дзеркала. Плаття, кольору весняного неба нагадало Олені колір очей Олега. Волосся дівчина зібрала в вільну зачіску, залишивши кілька пасм. Так як фарбувалася вона дуже рідко, сьогодні не стала робити виключення. Трішки підфарбувавши вії, пройшовшись по губах світлим, майже непомітним блиском, дівчина залишилася задоволеною своїм зовнішнім виглядом. Саме в цей момент роздався дзвінок в двері. Олена поспішила відчинити. На порозі стояв Олег з маленькою фіалкою в руках.
- Я не знав, які квіти ти любиш, але подумав, що жива квіточка тебе порадує більше ніж зрізана. - побачивши погляд Олени, він з розпачем промовив, - Це не так? 
- Ні, що ти, - поспішила відповісти Олена, - просто мені ніхто ніколи не дарував квітів у горщиках, тільки зрізані. А коли я говорила, що я не люблю зрізні, тому що вони швидко помирають, всі дивувалися: " Як так, всі дівчата люблять букети, і ти маєш любити". Ти мене приємно вразив.
- Фух, а то я вже аж злякався. Думав бігти назад. - протягуючи квітку, Олег розслаблено посміхнувся. - Думаю краще залишити його вдома.
- Думаю так. Олена поставила квітку на підвіконня кухні, взяла ключі від квартири і вийшла. Вечір обіцяє бути чарівним.