Знайомство

Перевівши подих і трішки заспокоївшись, Олена пояснила переляканим господарям, що вона майже їхня сусідка. Що проживає через два під’їзди і просто не змогла придумати нічого кращого, ніж постукати в першу квартиру, де побачила світло. 
Господар будинку виявився досить привітним чоловіком, який запропонував Олені провести її додому. За що вона була неймовірно вдячна. 
Лише коли за нею закрилися двері власної квартири, Олена трішки заспокоїлася. Тепер вона в безпеці. 
Пройшовши до кімнати, дівчина відчула наскільки вона сьогодні втомилася. На ходу знімаючи з себе одяг, вона пройшла в ванну кімнату і стала під теплий душ. Намагаючись змити з себе сьогоднішній день, Олена нарешті зрозуміла, що сьогодні могло статися. 
Вранці, збираючись на роботу, вона точно знала – більше ночами не буде ходити. Якщо немає грошей на таксі – ніяких походів у гості. Хоча в гості вона ходила тільки до Мирослава та Ольги, які були її давніми знайомими і лише кілька місяців почали жити разом. У Мирослава за плечима вже було три роки шлюбу, важке розлучення і маленька донечка, яка залишилася жити з колишньою дружиною і лише зрідка приходила в гості. У Ольги був громадський шлюб, чоловік алкоголік і восьмирічний син. Розпочавши життя з чистого аркуша, ці двоє почали жити разом і тепер кожен намагався прилаштувати своє самостійне життя до спільного. 
Десь раз в два-три місяці вони запрошували Олену до себе на вечерю, адже вона єдина хто підтримав їхнє спільне проживання. Можливо тому, що вона жила сама і вважала – головне в житті ним насолоджуватися. А страждати заради збереження примарної сім'ї, де вже ніхто нікого не розуміє було безглуздо.
Вийшовши з під’їзду, Олена оглянулася навколо, нічого не нагадувало про пережитий вчора жах. День обіцяв бути теплим, нічний дощ так і не розпочався. Накинувши легеньку кофтинку поверх блузки, Олена попрямувала на роботу .
У неї було довге кудряве руде волосся, яке навіть зараз, будучи заплетене в косу, всім свої видом проявляло протест проти заплітання. І то тут, то там окремі пасма вибивалися з зачіски і горіли на вранішньому сонці. Зелені очі були наповнені справжнім літом. Неймовірне поєднання завжди викликало заздрість у подруг, які вважали Олену занадто гарною для того, щоб з ними спілкуватися. Та вона і не булоа проти. Віддаючи перевагу спочатку навчанню, а пізніше світ друзів їй замінили книги. Проживаючи кожну історію, дівчина сприймала себе героїнею роману і переживала всі пригоди разом з нею, адже вже давно все її життя звелося до роботи і книг. Працюючи у відділі у справах захисту дітей, дуже части доводилося стикатися з жорстокістю цього світу. Кожен раз бачачи дитину, яку вилучали з сім'ї і направляли до дитячого будинку, Олена поверталася додому і весь вечір плакала. Вона не могла нічим допомогти. Одного разу вона і сама намагалася всиновити хлопчика. Це було маленьке сонечко з такими ж зеленими, як і в неї очима. Вона наскільки прив’язалася до нього, а він до неї. Вона часто авідувала його в дитячому будинку, приносила фрукти та іграшки. Проте наше законодавствао таке, що якщо ти не одружений то дитину з дитячого будинку взяти нереально. Тоді їй було лише 24 роки. Два роки, як втратила батьків. Комісія вирішили, що вона не найкраща мати для дитини. Трагічно переживши відмову, вона більше не намагалася змінити своє життя.  Добре що хлопчину швиденько забрали в іншу сім"ю і він, судячи по фото, був дуже щасливий.
День пройшов непомітно і коли Олена закінчила оформляти всі документи, для майбутньої завтрашньої перевірки наступної сім'ї, на дворі сонце вже котилося за край. 
Пам’ятаючи свою обіцянку більше ніколи не ходити додому в сутінках, вона поспішила вийти з приміщення і поставити його на сигналізацію. Служба охорони знала, що Олена трудоголік, який завжди працює допізна, тому її навіть ніколи не турбували раніше 21-22 години. 
На небі знову збиралися важкі хмари, які сьогодні вже грозили розлитися проливним дощем. Насолоджуючись останніми теплими днями літа, Олена і не помітила, як дійшла до під’їзду забувши, що вдома чекає голодна кішка, якій вона давала чесне слово, сьогодні купити корм. Зайшовши до квартири і побачивши очі кішки, в яких читався докір, Олена кинула сумку, взяла гаманець і поспішно вибігла з квартири. Магазин був зовсім поряд, навпроти училища. І хоча на дворі вже зовсім стемніло, відстань була не значною. Три хвили на дорогу і знову додому. 
Швиденько добігши до магазину і взявши велику пачку Віскаса, щоб на довго вистачило, Олена пожалкувала, що не взяла з собою парасольку. На гарячий асфальт падали величезні каплі дощу і швидко випаровувалися. Простоявши кілька секунд під навісом магазину, і насолодившись прохолодою дощу, Олена підняла комір. Бігти не було сенсу, дощ з перших кроків промочив її повністю. Тому легенько перебираючи ногами і обходячи маленькі калюжі, які вже почали з’являтися на тротуарі, щоб не за забруднити джинси кольору весняного неба, в яких завтра ще йти на роботу, Олена пішла додому. 
- Ви сьогодні не так пізно повертаєтеся, – дівчина здригнулася від голосу, який вже не зможе забути. В затінку будинку стояла вчорашня висока тінь.
Збираючись з останніми краплинами сміливості, Олена повернулася до тіні і намагаючись не видати свого страху, ледве прошепотіла: "Ви що мене переслідується?"
- Оберігаю.
Вдалині почулися кроки чийогось наближення. Це дало надію Олені на втечу, оглянувшись дівчина побачила свого вчорашнього нічного рятівника, який повільно йшов вулицею, чи то також забувши парасольку, чи просто хотів відчути прохолоду. Його волосся було повністю мокре і довгими пасмами лежало на лобі, придаючи його власникові вид справжнього пірата. Сорочка, кольору морької піни, тісно обліпила тіло, виставляючи на показ дасить привабливу структуру. На мить залюбувавшись виглядом, Олена повернулася до тіні, проте побачила лише темну пустоту вечірнього двору.
- Ви знову пізно гуляєте. Не страшно? - хлопець підійшов і зупинився перед Оленою.
Було соромно зізнатися, що після пережитого вчора, вона сьогодні знову вийшла і знову його зустріла. Виглядало, як вигадка.
- Та я не далеко. - І як доказ виставила перед собою пакет з котячим кормом, ледве не зачепивши співбесідника ним. 
- І справді, є обставини які виганяють нас із дому. - посміхнувся він і простягнув їй руку: - Олег. А то ви у мене вже пів ночі провели, а я навіть не представився. На Олену дивилися чарівні голубі очі, з незвичайною глибиною. На мить задивившись в ці очі, вона втратила плин часу.
- Я так розумію Вашого імені мені знати не потрібно, - і в його очах затанцювали веселі іскорки.
- Ой, вибачте. Мене звати Олена. Причину моєї нічної прогулянки звати Барбара. - і дівчина знову виставила перед собою пакет корму.
- Дуже приємно познайомитись. Може Вас провести додому, для уникнення негараздів?
Олена відчувала на собі чийсь погляд, але оглянувшись нікого не побачила. По спині пробіг холодок і пропозиція Олега, це було найкраще, що можна було почути.
- Якщо Вас не затруднить, буду дуже вдячна. Хоча тут рукою подати.
- Добре, давайте Ваш пакет допоможу понести, порадую Барбару. І, якщо хочете, можу дати Вам парасольку, Ви не подумайте, у мене є. Хоча Вам мабуть вже все одно. І він окинув поглядом Олену, на якій не було сухого місця. І посміхнувся.