Острів Тіней

Вже давно Острів Тіней стояв у самому серці безкрайнього Чорного Моря, загублений серед вічного туману. Його береги були гострими, наче леза, а скелі здіймалися до неба, затуляючи сонце. Тут ніколи не сходив світанок — лише холодне, тремтливе сяйво місяця зрідка торкалося темних хвиль.

Посеред острова лежала Долина Безсвітла, де росли дерева з чорними, сухими кронами, а замість листя звисали важкі тіні. У повітрі стояв глухий шепіт — то істоти, що тут мешкали, перегукувалися між собою. Вони не мали тіла у звичному розумінні: їхні постаті були клубками темряви з очима, що світилися, наче жарини. Їх звали Пожирачами Світла.

Вони ковзали між каменів, вбираючи у себе будь-яке сяйво — від світлячка до променя сонця, якщо той випадково потрапляв на острів. Там, де проходив Пожирач, усе навколо втрачало колір, ніби зникала сама душа речей. 

Легенди казали, що колись цей острів був квітучим і світлим, але темні істоти прийшли з глибини морських безодень і наклали на нього прокляття, щоб жоден промінь ніколи не повернувся.

 Вони кружляли довкола, намагаючись затягнути фенікса у темряву.

— Віддай нам своє сяйво, і ми не чіпатимемо моря, — шипіли вони.

— Світло не для того, щоб ховати, — відповів він і розгорнув крила. Його пісня розігнала тіні, але крила потьмяніли.
 

Пісня Світла

Світло сяє, світло гріє,
Тінь зникає, зло злітає.
Промінь правди — меч ясний,
Геть тіні, геть морок страшний!

Світло — це сила, світло — це воля,
Прогнати зло — мій закон і доля.
Не ховаю, а множу вогонь,
Щоб тіні втікли назад в темінь.

Світло серця — світло в очах,
Воно проганяє страх.
Пісня світла лунає, мов дзвін в горах —
Воно зцілює все і розсіює мрак!