Хвиля Спокус

Сонячне море — це море, яке завжди сяяло теплим золотавим світлом, ніби сонце саме розкинуло на його хвилях свої проміні. Його вода блищала, мов розтоплене золото, а небесна синь спліталася з яскраво-жовтогарячими відблисками, створюючи магічну атмосферу теплоти і світла.

Та саме тут, серед блиску й тепла, вже певний час заховалася підступна Хвиля Спокус — таємнича сила, що манить мореплавців своєю ніжністю і піснею, подібною до чарівної мелодії вітру. Вона танцює на поверхні моря, граючися з променями, заманюючи кожного, хто ступає на борт, піти за нею у глибини, де час ніби завмирає, а шлях назад губиться у сяйві.

Мандрівники, зачаровані її спокусливим плином, забувають про дім і про обов’язки, тягнуться до тієї хвилі, що обіцяє безтурботність і вічний спокій. Але хто потрапляє у її обійми — той ризикує навіки залишитися в полоні Сонячного моря, перетворившись на ще одну тінь серед безкрайого золотого плину.

Лише співочий фенікс, з піснею чистоти, може розгадати її хитрощі і розігнати цю небезпечну спокусу, повертаючи мореплавцям та мандрівникам волю і шлях до дому.

Ліріон дістався до Сонячного моря, де Хвиля Спокус вже чекала на нього.

— Ліріоне, ти ж мрієш лишитися тут, співати вічно й не знати турбот та небезпек… — шепотіла хвиля.

— Ні, — відповів фенікс. — Мій шлях — оберігати, а не тікати.

І  піснею чистоти він розвіяв злі чари.

"Пісня чистоти"

Тихо море шепче в травах,
Сонце світить у блакить,
Зло розтане у промінні,
Серце знову заяснить.

Краплі світла, мов перлини,
Ллються з неба, з висоти,
Все темне тінню відступає,
Тут живе лиш чистота.

Ой, розвійся, злая хвиле,
Вітер, вільний, прожени,
Хай добро в душі розквітне,
І зніме чари світ ясний.