Пролог

Як часто вам доводилося бачити драконів? Бачити, як їхні величні крила розрізають білосніжну гладь хмар, як із полум'я народжується нове життя? Чи вдавалося вам доторкнутися долонею до вологої луски на могутніх шиях чудовиськ?

Але чи чули ви коли-небудь плач драконів, пронизливий і несамовитий крик? Чи відчували ви теплі краплі крові на своїх щоках, чи забивали легені сірим попелом?

***

Замок уперше за довгий час був наповнений людьми, немов у ньому знову забушував невблаганний ритм життя. Август Трімантелл був, нехай і не найбільш товариським королем, але все ж таки великим правителем. Його рід багато зробив для земель, що називали королівством вогню. Але головне - Трімантелли привели в Остос драконів. Після тихої смерті короля-відлюдника, його старший син зайняв законне місце на троні і правив ось уже двадцять років.

Рід сивочолих королів і королев, у чиїх жилах текла стародавня й неприборкана магія, міг керувати крилатими істотами, що несли страх. Ті корилися лише їм, захищаючи і приносячи своїм господарям бажане. І тільки небагатьом вдавалося битися з драконами і піти з поля бою живим. Дракони були суворими захисниками Остоса і несли свою службу ось уже десятки років, чим заслужили пошану і повагу жителів королівства. Не було такої битви, в якій дракон був би слабкою зброєю, і це дозволяло їхнім землям процвітати.

Сонячні промені крадькома проглядали крізь кольорові вітражі вікон, від чого різнокольорові фігури відбивалися на мармуровій підлозі яскравими відтінками. Шурхіт спідниць, стукіт підборів, гучний сміх і музика заглушали ревіння драконів, що зрідка долинало звідкись згори. За межами кам'яних стін, у володінні крилатих чудовиськ, повільно вирувало життя.

Посеред парадного залу, в самому його центрі, стояв величезний дерев'яний стіл, застелений білосніжною скатертиною. Уздовж столу акуратно розставили позолочені канделябри. Король спрямував свій погляд на присутніх гостей, він намагався посміхатися кожному, лише зрідка киваючи головою. Його срібні кучері акуратно спадали по плечах, доходячи до самих ключиць. Не менш срібляста корона вінчала його голову, немов підтверджуючи права цієї людини на всі землі навколо. Подивившись на короля, на Драміра Трімантелла, не можна було не захопитися: високий, ставний чоловік. Його гострі риси обличчя заповнювала ніжність яскравих очей.

Кроль ніжно стискав у своїй руці долоню дружини, королеви Остоса. Здавалося, немов діадема була занадто важкою для її тонкої шиї. Масивна прикраса, так уміло вплетена в її каштанові локони, не дозволяла засумніватися - перед ними королева. Нехай для жителів королівства принцеса з дому Ебітреїв і була чужинкою, з часом вони радо прийняли дружину короля. І незабаром, коли та народила йому трьох чудових дітей, королівство і зовсім забуло про походження Її Величності.

Старший син королівської родини був по ліву руку від батька. Він успадкував характерний відтінок волосся, але багато в чому все ж був копією матері. Юнак повільно попивав вино зі свого келиха, його погляд не випромінював нічого, крім нестерпної нудьги. На вигляд йому було років дев'ятнадцять, не більше.

Середньому синові дозволялося поводитися інакше, ніж спадкоємцю трону. Той жваво бився дерев'яним мечем з іншим хлопчиськом, з усмішкою ухиляючись від несподіваних ударів і випадів.

Час ніби сповільнився. Свято тривало, гості перебували в піднесеному настрої. Грала музика, лунали радісні плескання в долоні. Час від часу пари виходили на паркет, чоловіки притримували своїх партнерок у ніжних па, потім розпалених танцюристів змінювали інші. Це тривало б довго, доки останні промені сонця не зникли б за обрієм. Поки гості не сп'яніли б від солодкого вина, і господарям свята не захотілося б сховатися в менш людному місці.

Веселощі вмить стихли, а король схопився з місця, щойно небо уразив оглушливий гаркіт.На якусь мить усі завмерли в заціпенінні, скрипка в руках музиканта видала неприємний схлип.

— Ігадіс! - лише крикнув чоловік і зірвався до головної брами.

Варта в кованих обладунках одразу ж пішла за ним. Вони бігли так швидко, як могли. Дзвін сталі віддавав у вухах чітким ритмом, поки солдати пробиралися слідом за своїм королем крізь паралізовані страхом тіла гостей. Але мабуть цього було недостатньо, щоб захистити монарха від смерті.

Варто було Драміру відімкнути важкі двері, як тіло його напружилося, а його серце пронизала наточена сталь. Усе сталося за секунду, занурюючи всіх навколо в панічний жах. Вбивця посміхався ц весь рот, його оскал прикрашали краплі крові, що нерівними доріжками стікали по зарубцьованій шкірі. Ця людина пройшла до замку не без смертей, і ось вона тут, ось її клинок забрав життя короля Остоса.

Життя у світлих очах не поспішало згасати, але все ж смерть була сильнішою. І ніяка магія в жилах цього чоловіка не допомогла йому уникнути такої долі. Король звалився на кам'яну підлогу, його корона з дзвоном покотилася геть.Зав'язалася битва.

Десятки, сотні, тисячі найманців і солдатів сусідніх королівств билися з беззахисними підданими Остоса. Вони не щадили ні жінок, ні дітей, заливаючи червоною кров'ю все навколо. Безсумнівно, вони скористалися тим, що король зібрав під одним дахом майже всі впливові родини, майже всіх своїх наближених. Бігти було нікуди.

Чулися крики, безліч різних голосів злилися в один жахливий гул. Це була не помста, не вбиство, навіть не битва. Це була різанина.

Королева до останнього захищала свого первістка, притискаючи його до грудей і шепочучи молитви чужоземною мовою. Вона стискала голову сина так сильно, як тільки могла, немов поранена левиця. І коли вбивця її чоловіка підійшов до неї так близько, щоб торкнутися рукою, він сказав їй щось. Щось, що змусило королеву завити. Сльози бризнули з почервонілих очей, поки та невідривно дивилася на смерть, що прийшла в її дім. Усе, чим вона так дорожила, усе, що було її життям - тонуло в крові. Чулися брязкіт сталі, схлипування. Ламалися шиї та кістки, вмираючі видавали останні стогони болю.