Розділ 10. Остання глава Марти

Оголошення неможливо було видалити вже за три хвилини після публікації. Воно розійшлося сторінками читачів, авторськими блогами й тематичними групами. Хтось зробив знімок екрана, хтось створив подію, а одна читачка запустила зворотний відлік до 02:14. За годину допис переглянули більше людей, ніж усі попередні публікації Алекса разом.

«Літерея» спочатку позначила оголошення як таке, що порушує правила. Формулювання «після завершення авторського профілю» могло ввести аудиторію в оману, оскільки профіль Марти залишався комерційно активним. Алекс отримав вимогу відредагувати текст, потім попередження про можливе обмеження доступу, а далі — повідомлення про тимчасове блокування блогу. Проте кожна спроба приховати допис викликала нову хвилю запитань. Читачі вимагали пояснити, що означає «завершений профіль», чому Марта не може написати фінал звичайним способом і чого не знають навіть модератори.

За дві години платформа змінила стратегію. Попередження зникло. Над оголошенням з’явилася золота рамка й офіційний напис: «Перша в історії “Літереї” пряма трансляція створення фіналу». Слова про завершений профіль замінили на «після тривалої творчої паузи», але читачі помітили правку й почали поширювати первісну версію ще активніше.

Увечері Віра написала Алексові від імені відділу спеціальних проєктів. Платформа готова підтримати його ініціативу, надати технічну допомогу й забезпечити рекордне охоплення. Від нього вимагалося лише погодити формат, список запитань для Марти та кілька можливих варіантів фіналу на випадок технічного збою.

Алекс відповів, що варіантів не буде.

Віра нагадала, що пряма трансляція без резервного тексту створює ризики. Авторка може розгубитися, втратити з’єднання або написати фрагмент, який не відповідатиме віковим, жанровим чи комерційним вимогам. Алекс повторив: сенс події саме в тому, що ніхто не знає майбутнього тексту.

Через хвилину в його кабінеті з’явилися три готові фінали. У першому Адріан виносив Лію з готелю на руках. У другому вона добровільно залишалася, дізнавшись, що справжнім власником був сам Адріан. У третьому готель згорав, герої рятувалися через підземний хід і через рік поверталися до відбудованої будівлі вже як подружжя.

Найвищий прогноз продажів мав другий варіант.

Алекс видалив усі три. За кілька секунд вони повернулися до папки з назвою «Аварійне завершення». Він видалив папку, очистив кошик і вимкнув синхронізацію. Система повідомила, що резервні фінали зберігатимуться до завершення прямої трансляції з міркувань безпеки.

Тоді Алекс написав новий блог. Пояснив читачам, що автоматичне редагування здатне змінити Мартині слова ще до появи на екрані. Якщо вони хочуть побачити справжній фінал, платформа повинна вимкнути виправлення, підказки та резервні варіанти хоча б на одну хвилину. Він не просив підтримки прямо. Лише поставив запитання: чи можна називати текст авторським, якщо між думкою й читачем завжди стоїть система, яка знає, що краще продається?

Перші коментарі були настороженими. Люди не хотіли технічних проблем і боялися, що Марта зіпсує довгоочікувану розв’язку. Дехто радив не перетворювати любовний роман на філософський експеримент. Одна читачка написала, що заплатила за щасливий фінал і не бажає отримати «авторські пошуки себе» замість весілля.

Потім хтось запропонував простіше формулювання:

Хочу побачити, що Марта напише без цензури.

Фраза швидко стала найпопулярнішою. До неї додали позначку #СправжнійФінал, потім #БезРедагування. Читачі почали вимагати, щоб текст з’являвся літера за літерою і жодне слово не можна було замінити після публікації. Їм подобалося відчуття, що вони стануть свідками чогось одноразового. Не свободи авторки й не боротьби з платформою — ексклюзивності.

Цього виявилося достатньо.

Наступного ранку «Літерея» оголосила, що на прохання аудиторії з 02:14 до 02:15 автоматичне редагування буде повністю вимкнене. Усі слова Марти з’являтимуться наживо. Після завершення хвилини текст пройде звичайну перевірку, але первісна версія залишиться доступною в записі трансляції.

Алекс перечитав умови. Вони мали одну хвилину. Саме стільки існував номер 214. Платформа сама поєднала обидва проміжки, вважаючи це частиною рекламної гри.

До прямого ефіру залишалося два дні. За цей час роман продовжував виходити. У сьомій главі Лія відкрила подарунок і побачила книгу з двома вулицями. Платформа переписала сцену так, наче цей роман колись створив Адріан, а героїня лише забула про його участь. У восьмій главі Лія прочитала речення про смерть людини, але замість «нового слова» там з’явилося «кохання». Читачі плакали й дякували авторам за глибоку думку.

Алекс повернув первісну фразу. За годину її знову змінили. Він виправив удруге, але платформа заблокувала редагування вже опублікованої глави через високу кількість придбань. Тоді Алекс розмістив правильне речення у блозі й написав, що саме так воно звучить у першій книзі Марти.

Коментарів було небагато. Людям більше подобався варіант про кохання.

Проте кілька читачів зацікавилися старим романом. Вони шукали A Common Yesterday, знаходили збережені відгуки й питали, чому книга зникла з продажу. Одна жінка повідомила, що має паперовий примірник, куплений багато років тому. Інший читач знайшов уривок у програмі університетського семінару. Уперше за довгий час назва роману знову з’явилася в пошуку не поруч із «Полонянкою його пам’яті», а сама по собі.