Розділ 8. Його загублена авторка

Помилка стала найпопулярнішим реченням другої глави.

Але спочатку Алекс повинен був принести книгу.

За першу годину під ним з’явилося понад триста коментарів. Одні читачі вирішили, що Марта випадково назвала Адріана ім’ям співавтора. Інші побачили в цьому навмисний натяк. Треті були переконані, що герой від самого початку списаний з Алекса, а роман розповідає про справжні стосунки авторів.

Я так і знала!

Авторко, ви нам щось не договорюєте!

Алекс, зізнавайтеся, ви теж без стуку входите?

Як романтично, коли авторка плутає героя з чоловіком, про якого думає!

Найбільше вподобань отримав коментар:

Тепер Алекс просто зобов’язаний принести їй ту книгу.

«Літерея» позначила речення як елемент із високою читацькою залученістю. Синє підкреслення зникло, автоматична заміна більше не пропонувалася.

Алекс зробив знімок екрана й роздрукував його.

Читачі не лише зберегли Мартине повідомлення. Вони перетворили його на очікування. Тепер книга, яку Алекс мав принести, стала частиною історії. Сотні людей чекали її появи, не знаючи, що саме допомагають їй існувати.

Наступного ранку кількість коментарів перевищила тисячу.

Під першою главою обговорювали зелену сукню. Під другою — стару книгу. На сторінці авторів уже створили окремий блог із заголовком «Алекс = Адріан? Усі докази». Невідома читачка порівняла фотографію Алекса з прогнозованою обкладинкою й дійшла висновку, що художник навмисно зробив героя схожим на нього.

Насправді обкладинку створила сама платформа на основі його фотографії.

Це нікого не дивувало.

До обіду «Літерея» надіслала пропозицію змінити авторську біографію:

Алекс Лойер пише про чоловіків, які завжди повертаються по тих, кого не змогли забути.

Він відхилив текст.

За годину біографія змінилася без його згоди:

Алекс Лойер пише про людей, від яких неможливо втекти.

Фраза була достатньо неоднозначною, щоб стосуватися його містичних історій, тому система позначила її як компромісний варіант.

Алекс видалив і цю.

Увечері вона з’явилася знову.

Коефіцієнт сумісності з Мартою становив вісімдесят три відсотки.

У спільній чернетці вже чекала третя глава. Лія ходила коридорами готелю й намагалася знайти вихід. Кожні двері повертали її до номера. За одним порогом був ресторан, за іншим — розкішна спальня, за третім — бальна зала, де незнайомі люди святкували її заручини з Адріаном.

Цю частину написала Марта.

Принаймні біля абзаців стояло її ім’я.

Мова залишалася простою. Лія боялася, серце билося, руки тремтіли, коридор здавався нескінченним. Але в одному місці Марта додала деталь, якої не вимагав сюжет: на всіх годинниках було 02:14.

Система запропонувала пояснити символіку часу.

Алекс відхилив рекомендацію.

Він написав:

У готелі було двісті тринадцять номерів. Лія жила у двісті чотирнадцятому.

Платформа підкреслила логічну помилку.

Номер не може існувати, якщо загальна кількість номерів менша.

Алекс додав:

Саме тому знайти її не міг ніхто, крім Адріана.

Помилка перетворилася на загадку. Підкреслення зникло.

Марта з’явилася у документі за кілька хвилин. Її курсор пройшов уздовж абзацу. Вона додала:

Двері номера виникали лише після другої години ночі й зникали, щойно на годиннику ставало 02:15.

Отже, зустріч могла відбутися лише протягом однієї хвилини.

Або саме одну хвилину існував вихід.

Алекс написав репліку Адріана:

— Що я маю принести?

Відповідь Лії з’явилася повільно:

— Те, що було моїм до того, як я стала його.

Система позначила займенник як незрозумілий.

Уточніть, кому належала героїня.

Алекс вибрав із запропонованих варіантів:

Адріанові.

Власникові готелю.

Іншому чоловікові з її минулого.

Жоден не підходив.

Він дописав сам:

— До того, як я стала авторкою цих книг.

Комерційний потенціал глави знизився на чотири відсотки, але текст залишився.

Далі вони працювали майже без зупинки. Алекс створював поверхню, яку платформа могла продати. Марта ховала під нею справжню історію. Адріан проникав до готелю, щоб повернути жінку, яку колись утратив. Лія поступово пригадувала їхнє спільне минуле. Між ними зростала напруга. Власник готелю стежив за кожним кроком і намагався переконати героїню, що зовнішнього світу більше не існує.