Розділ 4. Допуск

На шістдесятому відсотку сумісності в шафі Алекса з’явилася біла сорочка.

Вона висіла між старою курткою та темним піджаком, якого він не носив із випускного. Дорога тканина, правильний крій, перламутрові ґудзики. Алекс міг би вирішити, що купив її й забув, але на комірі не було етикетки, а рукави мали саме ту довжину, яку йому завжди доводилося замовляти окремо.

Він зняв сорочку з вішака, оглянув і поклав на дно шафи.

За годину вона знову висіла між курткою та піджаком.

Алекс перевірив квартиру. Двері були замкнені, вікна зачинені, жодних слідів сторонньої людини. Камера в коридорі показувала, що від учора ніхто не заходив. Він переглянув запис двічі, потім повернувся до шафи.

Сорочка залишалася на місці.

На сторінці «Будинку його таємниць» кількість бібліотек перевищила три тисячі. Остання опублікована глава починалася з того, що Павліна прокидалася в будинку Марка й знаходила у шафі одяг, підібраний без її участі. Вона обурювалася, але сукня сиділа бездоганно.

Під сценою читачки сперечалися, чи романтично дозволяти чоловікові вибирати жінці одяг.

Якби це був Марк, я б не заперечувала))

Контроль — це погано, але ж він так піклується!

Авторе, тільки скажіть, що сукня буде червона!

Алекс не відповідав.

Він дістав сорочку, запакував у пакет і відніс до контейнера у дворі. Коли повернувся, шафа була порожня.

Сорочка з’явилася наступного ранку.

Цього разу Алекс залишив її висіти.

Книга тим часом продовжувала підніматися в рейтингу. Таємнича вулиця, заради якої виник задум, майже зникла з тексту. Павліна вже не досліджувала старі плани, не порівнювала координати й не шукала людей, викреслених із міських реєстрів. Усе необхідне знав Марк. Він показував документи тоді, коли вважав за потрібне, приховував частину правди й пояснював це турботою про безпеку героїні.

Читачі називали його загадковим.

Один коментар усе ж стосувався початкової ідеї:

Авторе, а що сталося з людьми, які зникали після реєстрації на вулиці? У перших главах це було цікаво.

Перш ніж Алекс устиг відповісти, інша читачка написала:

Очевидно ж, це ще розкриють. Треба вміти чекати.

Третя додала:

Мені зараз цікавіше, коли Павліна нарешті зрозуміє, що Марк її кохає.

За кілька хвилин перший коментар опустився під десяток нових обговорень сцени, у якій Марк притискав Павліну до дверей, щоб вона не вийшла на небезпечну вулицю.

Зниклих людей Алекс більше не згадував.

Сумісність піднялася до шістдесяти трьох відсотків.

У кабінеті змінилася його авторська фотографія. Раніше там стояв старий знімок із телефону: Алекс на тлі книжкової полиці, трохи розмитий і невдало освітлений. Тепер на сторінці був чоловік у білій сорочці, який дивився повз камеру з виразом спокійної втоми від чужої недосконалості.

Обличчя належало Алексу.

Такої фотографії він ніколи не робив.

Під нею платформа додала біографію:

Алекс Лойер пише про сильних чоловіків, небезпечні таємниці та жінок, які не бояться довіритися почуттям.

Алекс видалив текст і повернув стару фотографію. Після оновлення сторінки знову з’явилася біла сорочка.

Він написав у підтримку.

Хто змінив мою фотографію та біографію?

Ваш профіль автоматично оптимізовано відповідно до читацьких очікувань.

Я не давав дозволу використовувати зображення, якого не існує.

Зображення створене на основі наданих вами фотографій і відповідає вашому авторському бренду.

Поверніть попередню фотографію.

Попередня версія мала низьку емоційну ефективність.

Це моє обличчя.

Саме тому ми прагнемо представити його якнайкраще.

Алекс закрив чат і приклеїв аркуш із Мартинми фразами до стіни над столом. Поруч роздрукував першу версію «Вулиці без адреси». Принтер працював майже годину. Пачку сторінок він поклав у стару картонну теку й написав зверху маркером:

ПАВЛО. 52. ГЕОДЕЗИСТ. ДОНЬКА. ХВОРЕ КОЛІНО.

За кілька хвилин чорнило зблідло. Алекс обвів літери ще раз.

Потім натиснув кнопку другого дзвінка.

Цього разу з’єднання тривало довше. Автоматичний голос повторив правила й додав:

— Під час розмови заборонено обговорювати технічні особливості платформи, місце перебування учасників, способи обходу модерації та теми, що можуть негативно вплинути на творчий процес.

На екрані з’явився таймер.