Розділ 3. Пиши гірше

Алекс натиснув кнопку о 00:03.

Телефон завібрував майже відразу. На екрані з’явився вхідний виклик:

МАРТА ЛЕВИЦЬКА
Захищений канал «Літереї»

Він відповів.

Спочатку почув коротку мелодію, схожу водночас на заставку серіалу й сигнал банківського застосунку. Потім жіночий голос повідомив:

— Розмова надається в межах програми підбору співавторів. Тривалість контакту — три хвилини. Спілкування контролюється модератором. Обговорюйте лише творчі питання, пов’язані з майбутнім спільним проєктом. Порушення правил може призвести до скорочення часу або припинення доступу.

У кутку екрана з’явився таймер.

02:59

— Алексе? — сказала Марта.

Голос був її. Трохи нижчий, ніж він пам’ятав, спокійний і дуже рівний. Колись Марта говорила швидко, перескакувала між думками й могла тричі перебудувати речення, поки вимовляла його. Тепер кожна фраза виходила завершеною, короткою і придатною для цитати на рекламному банері.

— Марто, що відбувається?

Після секундної паузи втрутився третій голос:

— Будь ласка, уточніть творче питання.

Таймер змінився.

02:41

Алекс зрозумів, що за одне речення в нього забрали вісімнадцять секунд.

— Ти читала «Будинок його таємниць»? — запитав він.

— Так. Початок став значно кращим.

— Кращим за що?

— За першу версію.

— Ти бачила першу версію?

— Платформа надала мені короткий звіт.

— Там був Павло.

Марта мовчала.

— П’ятдесят два роки, геодезист, доросла донька, — продовжив Алекс. — Тепер там Павліна, двадцять сім років, і власник будівельної корпорації. Який варіант тобі здається кращим?

— Той, який читають.

Відповідь прозвучала надто швидко, наче була готова ще до запитання.

— А тобі?

— Мої вподобання відповідають вподобанням моєї аудиторії.

Алекс поглянув на таймер.

02:17

— Ти справді пам’ятаєш нашу поїздку до Праги?

На лінії запала тиша. Десь поруч із Мартою тихо дзенькнув посуд. Потім пролунала музика — кілька м’яких фортепіанних нот, які зазвичай звучать у дорогих ресторанах, де відвідувачам не дають забути про вартість інтер’єру.

Модератор сказав:

— Особисті спогади не стосуються поточного творчого завдання.

Таймер перескочив на 01:48.

— У героїв може бути спільне минуле, — нарешті відповіла Марта. — Навіть якщо його не було в першій версії.

Алекс стиснув телефон.

— А якщо один герой вигадує це минуле, щоб інший зрозумів, що з ним щось сталося?

— Такий прийом може бути надто складним для цільової аудиторії.

— Але інший герой зрозумів.

Марта ледь чутно вдихнула.

— Тоді прийом виконав свою функцію.

Модератор не втрутився. Для системи вони все ще обговорювали сюжет.

01:31

— Що мені робити далі? — запитав Алекс.

— Підвищувати сумісність.

— Як?

— Марк повинен мати більше влади. Зараз він володіє корпорацією, але Павліна може просто піти від нього. Це послаблює конфлікт.

— Ти хочеш, щоб він її замкнув?

— Не обов’язково фізично. Нехай усі дороги ведуть до його будинку. Вона може пересуватися містом, але не повинна мати місця, куди здатна повернутися без нього.

— Як у твоїх книгах?

— Як у книгах, що подобаються читачам.

— І що станеться, якщо вона все-таки знайде вихід?

— Тоді історія закінчиться.

— Це погано?

Марта знову замовкла. Таймер показував 00:58.

— Для платформи — так.

— А для героїні?

— Героїня не повинна говорити все, що думає. Вона має говорити те, що дозволяє їй залишатися в сюжеті.

Алекс відкрив рот, але не встиг поставити наступне запитання.

— Скороти пояснення про карти, — швидко продовжила Марта. — Залиш тільки одну мапу. Перенеси Павліну до будинку Марка. Додай вимушене спільне проживання. Перший поцілунок — до середини. Не виправляй неправильне ім’я, якщо воно з’явиться в тексті.

— Чому?

— Вони не бачать помилок, яких не помічають читачі.