Розділ 2. Не відповідає аудиторії

Алекс написав пробний твір за дванадцять днів.

Насправді задум існував давно. Кілька років тому він побачив на старій мапі коротку вулицю між двома будинками, які в реальному місті стояли впритул один до одного. Картографічна помилка не давала йому спокою, і згодом з’явилася історія про геодезиста, котрий знаходить адресу, якої не може існувати. Раз на кілька років у міському реєстрі на цій вулиці прописувалася людина. Після цього зникали її фотографії, документи, згадки в газетах і спогади знайомих. Наступним у списку мешканців геодезист побачив себе.

Головного героя звали Павлом. Йому було п’ятдесят два, він мав хворе коліно, дорослу доньку в іншій країні й звичку перевіряти кожне вимірювання тричі. Дружина померла кілька років тому, і Алекс не планував ні воскресати її, ні замінювати молодшою жінкою. Павло розслідував походження вулиці разом зі старою архівісткою, яка ненавиділа відвідувачів, але любила документи більше, ніж більшість людей.

Романтичної лінії не було.

Алекс назвав повість «Вулиця без адреси». Починалася вона реченням:

На мапі міста була вулиця, якої не було в місті.

Перші двадцять сторінок ішли легко. Він писав уранці, редагував увечері й майже не заходив до кабінету «Літереї». Платформа регулярно нагадувала, що до завершення випробувального терміну залишилося двадцять сім, двадцять чотири, дев’ятнадцять днів. Поруч з’являлися поради щодо ефективного письма.

Познайомте головних героїв у першому розділі.

Завершуйте кожну главу емоційним запитанням.

Не змушуйте читача довго чекати на появу романтичного конфлікту.

Алекс вимикав сповіщення, але наступного ранку вони поверталися.

Коли текст перевищив сорок тисяч знаків, він завантажив файл і натиснув Надіслати на перевірку. Система аналізувала повість майже п’ять хвилин. На екрані повільно заповнювалося золоте коло, а під ним змінювалися повідомлення:

Визначаємо жанрову модель.

Аналізуємо емоційну динаміку.

Прогнозуємо читацьку поведінку.

Порівнюємо з профілем майбутньої співавторки.

Результат з’явився у вигляді великого червоного числа.

Сумісність авторських профілів: 8%.

Нижче стояв висновок:

Твір не відповідає очікуванням цільової аудиторії. Публікацію в межах програми співавторства відхилено.

Алекс відкрив детальний звіт.

Основні причини низької сумісності:

• центральний чоловічий персонаж старший за бажаний віковий діапазон;
• головна жіноча роль відсутня;
• романтичний конфлікт не виявлено;
• герой не має достатньої соціальної, фінансової чи магічної влади;
• перший фізичний контакт між потенційною парою відсутній;
• основна загадка потребує підвищеної читацької уваги;
• назва не формує чіткої емоційної обіцянки.

Останній пункт Алекс перечитав двічі. Потім відкрив вікно підтримки.

Ви оцінюєте якість твору чи його подібність до книг Марти Левицької?

Відповідь з’явилася одразу:

Подібність успішним творам є одним із найнадійніших показників якості для відповідної цільової аудиторії.

Тобто якісний текст — це текст, схожий на інші?

Читачі цінують упізнаваний авторський стиль.

Я ще не маю спільного стилю з Мартою.

Саме тому вам необхідно підтвердити сумісність.

Алекс закрив чат.

У договорі не було вимоги, щоб пробний твір сподобався алгоритму. Там ішлося про публікацію та реакцію читачів. Він повернувся до кабінету й спробував додати повість як звичайну книгу, поза програмою співавторства. Кнопка Опублікувати залишалася сірою.

Під нею стояло пояснення:

Під час перевірки сумісності незалежна публікація недоступна. Це захищає цілісність вашої майбутньої авторської моделі.

Алекс написав, що не просив захищати його модель. Система подякувала за відгук.

Він міг відмовитися від програми. Кнопка виходу містилася внизу сторінки, дрібна й сіра. У разі відмови аванс обіцяли повернути Марті протягом тридцяти робочих днів, а всі захищені канали зв’язку закрити.

Алекс навів курсор на кнопку й згадав чотири перші слова.

Буває. Іноді. Досі. А ще.

Він залишився.

Щоб зрозуміти, чого від нього хочуть, довелося прочитати книги Марти.