Співавтор

   Просторою, залитою сонячним світлом аудиторією, з одного краю в інший, ходив літній чоловік у старомодних окулярах. Хто не знав, що йому давно за сімдесят, не давали більше п'ятидесяти. Між студентами навіть ходили чутки, нібито професор зробив "пластику" або користувався якимись засобами омолодження. Були й дурнуваті версії про його вампіризм та інші страшилки.

   Слухали старого, попри це, завжди з великим інтересом. Ця лекція не була винятком.

   - Регуляція населення нашої планети здійснюється шляхом природного відбору. Що більше людство прагне до збільшення популяції свого виду, то сильніше відчувається відповідна реакція всесвіту. Стихійні лиха, техногенні та природні катастрофи, епідемії, що забирають сотні тисяч життів, - це все наших рук справа. І вам, мої юні друзі, з цим боротися.

   Професор зняв окуляри й обвів пильним поглядом аудиторію, заповнену до самого верхнього ряду студентами.

   - На все воля Аллаха! - сказав чоловік із довгим, зібраним у хвіст, чорним волоссям. Він сидів ближче до дверей. Ніхто не помітив, як він увійшов, але тепер незнайомець одразу привертав увагу. Навіть побіжного погляду було достатньо, щоб здогадатися - це чужинець. На вигляд гостю було трохи за тридцять. Від нього виходила невидима погляду, але відчутна на підсвідомому рівні, енергія сили.

   - Хто ви і що вам тут потрібно? - різкіше ніж зазвичай, звернувся сивий лектор до непроханого гостя.

   - Усе, що відбувається в нашому житті, - воля Всевишнього, і немає потреби її обговорювати, - чоловік, здавалося, не чув суті питання і продовжував говорити ніби в порожнечу. - Навіщо морочити голову цим нетямущим? - підвищивши голос на півтону, сказав він, з насмішкою дивлячись на студентів, які вмить притихли. - Навіщо їм давати надію на те, що вони здатні змінити майбутнє?

   Професор хотів щось швидко відповісти, але зупинився і кілька секунд дивився, не відводячи очей від гостя. Потім, майже  пошепки продовжив:

   - Згоден, нічого вже змінити не можна. Час втрачено. Процес незворотній. Справа тільки в тому, як жити далі в нових надскладних умовах. І релігія тут уже недоречна, шановний. Мільярди адептів тих чи інших конфесій довели нашу планету до того, що ми маємо сьогодні, - голос старого здригнувся і він зробив кілька ковтків із пляшечки, з якою ніколи не розлучався.

   - Хм, виходить, що це люди довели цю планету, і навіть у змозі цьому запобігти. А я кажу, що це все дурниці. Усе у владі інших сил. Людина не творець, а лише плід творіння, - незнайомець багатозначно підняв догори вказівний палець, і в променях сонячного світла блиснув його ніготь, немов покритий лаком.

  - Чого ж тоді цей "плід" так часто буває з черв'ячком? Або з гнильцею? - втрачаючи терпіння, перебив його професор. - Чому тоді творець створив зброю сповільненої дії і направив її на знищення свого ж творіння? Чи стався якийсь збій і процес створення людини пішов за помилковим сценарієм? - знявши окуляри, старий витер обличчя носовою хусткою.

   - Ви абсолютно правильно сказали, професоре. Співтворення. Творців декілька. А в людини є лише право вибору, який бік їй прийняти. Світлий чи Темний. Більше їй не підвладне нічого. Лише можливість вибору.

   У цей момент сонячні промені зникли за грозовими хмарами, що несподівано налетіли. В аудиторії стало похмуро і незатишно. Присутні дружньо подивилися за вікна. Коли ж знову повернули голови в бік таємничого незнайомця, того й слід простиг.

   - Схоже таки шанс на порятунок є, якщо вони там так занервували, що навіть така наближена персона завітала до нас на лекцію, - немов сам до себе промовив професор. - Але такий візит поміж смертних завжди означає наближення якоїсь біди.

   - Про що це ви? Хто це був? - за мить почали лунати питання від студентів. 

   - Але одне він сказав в точку. Що не відібрати у людини, так це право обирати з ким вона. Світло і Темрява одвіку змінюють одне одного, але за ким би не була перемога - це кінець. - Професор ніби враз постарішав, зібрав речі і мовчки попрямував до виходу.

   - Професоре, ви куди? Хіба лекція закінчилася? 

   - Більше мої лекції вам не потрібні. Прощавайте. 

   Ледь за професором зачинилися двері, як по шибках заляпотіли краплі дощу, а за мить він перейшов у зливу. Якщо уважно придивитися на центральне вікно, то можна було помітити, що вода стікала оминаючи певні ділянки, утворюючи малюнок перевернутого зламаного креста в колі.