Співати з Тобою...
За ким гори тужать й моря?
ЗА КИМ ГОРИ ТУЖАТЬ Й МОРЯ?
То не вітер свічку задмухнув,
А подих тяжкий того
Хто гори й моря рухав,
Щоб врешті зректися всього.
Сонце зійде і кинеться бігти,
Щоб промінням торкнутись тебе,
Щоб зігріти тебе замість мене,
Хоча серце й не б'ється твоє...
Почуття вже давно всі – до дна,
Нема місця для смутку в душі,
Але істина тільки одна:
Лиш для тебе мої всі вірші.
В мить розлуки змінився світ, –
Мої гори і мої моря.
Тільки спогад про радісні дні,
То моя світанкова зоря.
Знову сон, а чи все наяву –
Твої очі навпроти сумні,
І мовчання замкнуло вуста...
Наяву ми, чи знову у сні?
Що слова? То лиш звуки тремтливі,
І буває, – їм віри нема,
Під долонею ж серце щасливе:
То ознака любові свята.
Все забулося: біль, покарання...
В мене інша вже зовсім душа,
Й ненароком лиш твоє прощання –
Мої гори руйнує й моря.
21.05.2024р. Ш. Д.
(Світлину позичила з мережі Інтернет)
