65. Всі серця - зачаровані

Після тієї справи Міла довго не могла повернутися до звичного ритму.
Не тому, що було важко.
А тому, що було інакше.
Вона помітила, що більше не дивиться на людей як на сторони процесу.
Вона бачила їхні серця — не метафорично, а майже фізично.
Серця зі шрамами.
Серця, які вміють любити, але бояться.
Серця, які колись зламалися й тепер живуть обережно, ніби під склом.
Вона згадала слова Бафомета:
«Там, де інші безсилі, ти домовляєшся».
Раніше вона думала, що домовляється з системою.
Тепер розуміла — ні.
Вона домовляється з тим, що всередині людини.
Міла почала помічати це всюди.
У коридорах судів.
У розмовах клієнтів.
У випадкових поглядах у кав’ярнях.
Світ був повний зачарованих сердець.
Вони не були прокляті.
Вони були… зупинені.
Колись хтось сказав:
— Чоловіки не плачуть.
— Жінка має терпіти.
— Любов — це слабкість.
— Правду небезпечно говорити.
І серце ніби накривалося невидимим закляттям.
Воно билося, але не на повну силу.
Воно жило, але не дихало.
Міла зрозуміла: темрява, з якою вона навчилася домовлятися, не завжди зла.
Часто це — біль, якому не дали голосу.
Страх, якому не дозволили бути.
Сором, який передали у спадок.
Вона згадала рід.
Ту чорну гілку, що відплила від дерева.
Забуту. Витіснену. Названу “не наш”.
І раптом побачила паралель.
Люди роблять так само із собою.
Вони відтинають частини серця, які болять.
Ховають темне.
Викидають незручне.
І дивуються, чому життя ніби є — а радості в ньому немає.
Тієї ночі Міла вперше заспівала не для ритуалу.
Просто так.
Тихо, майже шепотом.
Стару мелодію без слів, яку пам’ятала з дитинства.
Пісню, що ніби не мала початку й кінця.
І вона відчула, як щось відгукується.
Ні голосами.
Ні образами.
Серцями.
Вона зрозуміла: її шлях — не рятувати всіх.
І не виправляти світ.
Її шлях — знімати закляття.
Де можна.
Коли готові.
Настільки, наскільки дозволять.
Бо серце не можна змусити відкритися.
Але йому можна створити простір, де воно перестане боятися.
Міла усміхнулася.
Попереду було ще багато справ.
Ще багато болю.
Ще багато темряви.
Але тепер вона знала:
кожне серце, яке перестає ховатися,
піднімає світ трохи вище.
І це було достатньо, щоб іти далі.