56. Пісня того, хто прийде

Вона дізналася про це не від лікаря.
Лікар лише підтвердив те, що Міла вже знала тілом — спокійно, без тріумфу, без страху.
— Хлопчик, — сказали їй. — Усе добре.
Але справжнє знання прийшло вночі.
Уві сні не було образів, які можна легко пояснити. Не було ангелів, світла, голосів із неба. Було відчуття — глибше за думку.
Він стояв поруч. Не як дитина. Як присутність.
Не захищав її від світу. Він не давав світові перейти межу.

— Ти прийдеш не воювати, — прошепотіла Міла уві сні. — Ти прийдеш нагадати.

І він усміхнувся. Не по-дитячому. Спокійно.

Коли вона прокинулась, її серце билося рівно. Без тривоги. Без ейфорії. Так б’ється серце, коли правда вже не потребує доказів.
Це був він.
Не герой. Не месія. Не той, хто рятує світ.
Той, через кого світ більше не може брехати без наслідків.
Міла довго сиділа в тиші, поклавши руки на живіт. Вона думала про пророцтво, яке колись з’явилось у її житті — не як передбачення, а як тінь майбутнього.
Вона не зрозуміла. Подумала — про вибір, про шлях, про внутрішню силу.
Але тепер вона знала:
це не про владу і не про велич.
Це про людину, яку неможливо захопити зсередини.
Він був зачатий не зі страху. Не з потреби. Не з порожнечі.
Він народжувався з любові, яка не вимагала нічого взамін.
З близькості, де не треба було стирати себе.
З союзу двох сердець, які не хотіли володіти — лише бути.
Такі діти не кричать про зміни. Вони їх вносять самим фактом існування.
Бафомет відчув це раніше за інших.
Він прийшов у тиші — без слів, без образів. Просто як холодна ясність у повітрі.
— Ти знаєш, ким він може стати, — сказав він.
— Я знаю, ким він не стане, — відповіла Міла.
— Він зруйнує багато структур.
— Він не буде їх руйнувати, — спокійно сказала вона. — Він просто не підтримає їх своєю присутністю.
Бафомет мовчав. Так мовчать ті, хто розуміє:
це не битва, яку можна виграти.
— Ти не зможеш його захистити завжди, — нарешті сказав він.
Міла усміхнулася. Вперше — по-справжньому.
— Я і не повинна, — відповіла вона. — Він прийшов не для того, щоб я його берегла. А для того, щоб нагадати людям, що вони сильніші, ніж думають.
Вона не знала, ким він стане. Не знала, який шлях обере. Не знала, чи згадає свій сон.
І саме це було правильним.
Бо справжні зміни починаються не з пророцтв,
а з людей, які не зраджують себе, навіть коли їм дуже зручно це зробити.
Міла лягла і знову поклала руку на живіт.
— Я не зроблю з тебе символ, — прошепотіла вона. — І не покладу на тебе місію. Я дам тобі головне.
Вона зробила паузу.
— Право бути живим.