54. Забута пісня четверта. Пісня дозволу

Міла довго не наважувалась її співати.
Бо ця пісня була небезпечною — не для світу, а для образу «правильної себе».
До неї прийшов чоловік, Сергій. Він говорив тихо, майже вибачаючись за кожне слово. Його конфлікт був простим і водночас безвихідним: він хотів піти з роботи, яка знищувала його, але не міг дозволити собі цього.
— У мене іпотека. Діти. Очікування, — повторював він. — Я не маю права.
Міла слухала й відчувала знайоме стискання — не в ньому, а в просторі. Світ, який живе на «треба».
— А якщо уявити, — обережно сказала вона, — що право у вас є?
Сергій різко підвів очі.
— Це безвідповідально.
— Я не кажу «зробіть», — відповіла Міла. — Я кажу «дозвольте собі хотіти».
Він мовчав. Довго. І в цій тиші з’явилося щось нове — не рішення, не план, а дозвіл на внутрішній рух.
Ця пісня не вчила діяти.
Вона вчила не забороняти.

Міла працювала з нею так:
Вона просила людину назвати бажання — не реалістичне, не правильне, а справжнє.
Потім — не аналізувати його.
І нарешті — не виконувати, а просто дозволити йому існувати.
— Бажання не зобов’язує, — казала вона. — Заборона — зобов’язує більше, ніж будь-яка дія.
Сергій раптом зізнався, що вже роками уявляє себе столяром. Не бізнесменом, не керівником — людиною, яка працює з деревом, повільно, руками.
Він сміявся, говорячи це, ніби викривав власну дурість.
— Я ж дорослий чоловік, — сказав він. — Це смішно.
— Смішно — це коли душа мовчить, — відповіла Міла. — А вона у вас говорить.

Сергій не звільнився того дня.
І наступного теж.
Але він перестав хворіти. Перестав зриватися на дітей. Перестав ненавидіти ранок.
Через місяць він приніс у кабінет Міли маленьку дерев’яну пташку.
— Я дозволив собі почати, — сказав він. — Без плану. Без втечі. Просто після роботи.
Міла взяла пташку в руки й відчула: світ знову трохи послабив хватку.

Бафомет ненавидів Пісню дозволу.
— Без заборон не буде порядку, — сказав він, з’являючись у її думках. — Люди розваляться.
— Вони розвалюються від постійного «не можна», — відповіла Міла. — А не від свободи.
— Свобода — хаос.
— Ні, — тихо сказала вона. — Свобода — відповідальність без страху.
І він відступив. Бо там, де людина дозволяє собі бути живою, угоди з темрявою стають непотрібними.
Міла зробила для себе висновок.
Пісня дозволу не змінює світ швидко.
Вона не рятує, не перевертає, не надихає на подвиги.
Вона робить інше: вона повертає людині право на внутрішню правду. Можливо показує шлях до власного щастя.
І це надзвичайно важливо, щоб світ не зламався.