28. Ще один офісний день

В офісі було незвично тихо.
Не та тиша, що дає спокій, а та, в якій чутно чужі думки.
Міла сиділа за столом, переглядаючи матеріали справи, але слова не складалися в рядки. Вона відчувала — сьогоднішній день принесе не рішення, а дзеркало.
Двері відчинилися обережно.
Зайшла жінка років сорока, стримана, акуратна, з поглядом людини, яка давно тримає себе в руках.
— Я… до вас на консультацію, — сказала вона. — Мені сказали, що ви не просто юрист.
Міла ледь усміхнулась. — Розкажіть.
Історія була проста.
І тому — болюча.
Спільний бізнес із чоловіком.
Двадцять років разом.
Він пішов до молодшої.
А тепер — поділ майна.
— Я не хочу його знищити, — сказала жінка. — Я просто хочу перестати відчувати, що мене стерли.
У цей момент Міла відчула дивне.
Ніби повітря в кабінеті стало густішим.
Стихії не проявлялися — але щось у жінці тремтіло, як струна, яку давно не торкали.
— Скажіть, — м’яко запитала Міла, — ви злитесь на нього чи на себе?
Жінка мовчала довго. — На себе… — нарешті видихнула. — За те, що так довго вірила.
І саме тут Міла побачила.
Не очима — відчуттям.
Тонку сіру тінь біля серця жінки.
Не прокляття.
Не чужу силу.
Невисловлений біль.
— Ви не програли, — сказала Міла тихо. — Ви просто дуже довго мовчали.
Сльози покотилися самі. — А що тепер?
Міла поклала долоню на стіл.
Вогонь не з’явився.
Вода не хвилювалась.
Але земля всередині неї відгукнулась.
— Тепер ми зробимо так, щоб у суді почули не тільки цифри, — сказала вона. — А правду. Спокійно. Чітко. Без помсти.
І знаєте що?
Він це відчує.
— Ви вірите в карму? — несподівано спитала жінка.
Міла задумалась. — Я вірю в баланс.
І в те, що кожна історія хоче бути завершеною правильно.
Коли клієнтка пішла, Міла залишилась одна.
І тільки тоді відчула, як легкий холод пройшов уздовж спини.
Це була магія.
Але не та, що викликають закляттями.
Це була магія людської правди, сказаної вчасно.
Міла зрозуміла:
її сила змінюється.
Раніше вона зчитувала тіні.
Тепер — вона вміла їх відпускати.
І десь глибоко всередині знову озвався знайомий голос:
«Ти більше не між світами.
Ти — міст.»
Вона закрила папку зі справою і вперше за день відчула рівний подих.
Це була не перемога.
Це був крок.