ХХ. Душа праматері. Очищення роду.

Справу, яку взяла Міла, здавалося, можна було назвати звичайною — поділ майна між колишнім подружжям. Але відразу відчувала: за паперами ховається щось більше, щось давнє, що чекає на завершення.

Її клієнтка — Софія Михайлівна, жінка років сорока, втомлена, але в її очах була незвична глибина. Міла миттєво відчула знайомість — не зовнішньою схожістю, а якоюсь енергетичною пам’яттю, що тягнеться з минулого.

На одному із засідань Софія заговорила, і її слова розрізали тишу залу:
— Він покинув мене тоді, коли я найбільше потребувала. А потім повернувся, коли вже не було кого рятувати...

Міла відчула, як серце стискається. Картина пройшла перед її внутрішнім зором: молода жінка, розпач, обіцянка, яку не виконали, і дитина, принесена в жертву задля чужої свободи.
І вона зрозуміла — Софія була душею тієї матері, що колись віддала своє, не маючи вибору, а тепер її біль відлунює у сучасності.

Вночі Міла звернулася до Бафомета. Туман обіймав кімнату, а його голос лунав у думках:
— Ти прийшла, щоб завершити коло. Душа матері чекає прощення, а не осуду. Через тебе вона зможе відпустити.

Наступного засідання Міла зібралася з силами. Вона звернулася до Софії не як юрист, а як той, хто бачить душу:
— Знаєте, іноді ми судимо не майно, а біль, який носимо роками. Жодне рішення не буде справедливим, поки не прийде усвідомлення і прощення.

Софія затремтіла, опустила погляд. Міла відчула, як тонка нитка провини, що тримала душу в минулому, почала розплітатися.

Коли суд закінчився, Міла вийшла на вулицю. Небо було сіре, але через хмари пробився промінь світла. Усередині панувала легкість, якої давно не знала.
Бафомет промовив тихо у думках:
— Коло замкнене. Душа матері відпущена. Тепер її спокій — у твоїх руках.

Міла заплющила очі і відчула: старий біль розтанув, залишивши місце для миру.
Дитина, принесена колись у жертву, нарешті могла дихати, а разом із нею — і сучасна душа, яка несла цей тягар через покоління.

Пізно ввечері Міла стояла на Лисій горі, навколо ніч і легкий туман, що огортав місто. Перед нею лежала карта, складена власноруч — символічна, з позначеннями стихій, минулих подій і душевних зв’язків. Бафомет поруч мовчав, спостерігаючи.

— Почнемо з лінії матері, — тихо промовила Міла, і його погляд підтримав її рішення. — Дякую за силу, що передали покоління жінок, мудрість і терпіння. Допоможіть очистити мою душу від тягарів, що не дають мені любити і бути вільною.

Вогонь на карті спалахнув, вода затремтіла, вітер пронісся над її руками. Міла відчула, як енергія жіночої лінії вливається у неї, розчісуючи вузли старих травм, знімаючи печаль і самотність, передану від матері через віки.

— Тепер лінія батька, — сказав Бафомет, коли вона взялася за інший сектор карти. — Тут сила роду, яка дає рішучість і захист.

Міла закрила очі. Вона уявила предків по батьківській лінії, їхню мужність, здатність відстоювати правду, проходити через труднощі. Вона подякувала, і відчуття сили наповнило її тіло, створивши відчуття гармонії з собою і світом.

Карта почала світитися, кожен символ — вогонь, вода, вітер, земля — злився в єдину енергію, яка розтікається тілом Міли, очищаючи старі рани роду і одночасно зміцнюючи її власну силу.

— Дякую вам усім, — прошепотіла вона. — І матерям, і батькам, за все, що передали. За мудрість, за уроки, за силу і спокій. Тепер я готова йти далі, робити вибір і допомагати тим, хто цього потребує.

Бафомет кивнув, і вогонь на карті затремтів останньою іскрою. Міла відчула легкість, як після довгої дороги, і розуміла: тепер вона володіє і розумом, і серцем, і душею — а дві лінії роду дали їй повноцінну гармонію.
Міла глибоко зітхнула і відчула, як розум нарешті приймає реальність, а серце очищується від страху й тривоги. Вона могла б бігти до Олега, кликати його, віддаватися бажанню, але щось утримувало її. Можливо, він уже обрав інше життя, можливо, поруч із ним інша дівчина, і його серце змінилось після всіх випробувань. Голос розуму і голос душі тихо домовились: почекати. Якщо їхні зачаровані серця належать одне одному, вони знайдуть шлях навіть через біль і час. Міла дала собі обітницю — не шукати його зараз, дозволити долі діяти, і дочекатися того моменту, коли магія їхньої клятви і справжнє кохання знову зійдуться. А поки...вона буде лікувати душі, які зустрінуться на її шляху і...вірити, чекати...свого єдиного коханого Олега.