VІІІ. Усвідомлення покликання в ролі адвоката.

Міла відчула, що всі аргументи вже виклала, намагаючись переконати суддю відпустити хлопця додому, поки слідство розбиратиметься з обставинами. Аргументи закінчувалися…
— Ваша честь, мій підзахисний проживає сам. Коли він ненадовго виходив, то залишив працювати пральну машину… — голос її трохи затремтів.

Суддя, чоловік похилого віку, худорлявий, глянув на Мілу суворим поглядом і сказав:
— Пані адвокат, я розумію, що ви не хочете, аби молодий хлопчина йшов до слідчого ізолятора, де тяжкі умови, але якщо ви продовжите в тому ж дусі, то… вимушений буду попросити вас вивісити сушитися білизну цього хлопця.

Іронію й натяк Міла зрозуміла.
— Тоді, Ваша честь, прошу врахувати недбалість потерпілої, яка, виходячи покурити на перший поверх, не те що не зачинила на ключ двері, а залишила їх відчиненими настіж. Теорія права ж передбачає таке поняття, як злочинна недбалість… У мене все, — сказала вона й, втомлена, присіла на лаву. Суддя лише хмикнув:
— Суд іде до нарадчої кімнати для ухвалення рішення.

Хлопчина в скляній клітці нахилився до віконця й прошепотів:
— Все гаразд. Я знаю, що накоїв, і мушу це осмислити в слідчому ізоляторі. Відчуваю, що це мені треба.
Міла здивовано спитала:
— Навіщо?
Він відповів тихо, майже шепотом, наче не лише їй, а в простір:
— Інколи я вчиняю спеціальні дії, щоб побути там… щоб зупинитися й зрозуміти себе. Там, серед тиші і темряви, легше почути голос, який зазвичай губиться в шумі.
Міла відчула, як по спині пробіг холодок. Вона глянула йому в очі й несподівано для себе сказала:
— Тільки дивися, щоб це був не голос темряви, а твій власний. Бо не кожен шепіт у тиші веде до світла.
Хлопець ледь усміхнувся:
— Я знаю. Але іноді темрява теж вчить. Вона показує, що світло — не ззовні, а всередині.
Її ніби пронизало від цих слів. Вона зрозуміла, що саме це і є містичний знак для неї: навіть найзагубленіші душі здатні знайти в темряві власне світло.

Міли серце здригнулося — у словах хлопця було більше, ніж просто розкаяння. Вона раптом зрозуміла: не всі, хто оступився, втратили шлях. Деякі просто шукають своє світло там, де інші бояться дивитися.
У ту мить Міла відчула, що знає, як йому допомогти. Не лише вийти з-за ґрат — а повернути віру в себе, дати змогу жити без злості й страху, без відчуття безвиході.
Вона підвелася, вдихнула глибоко й подумала: кожен має право на другий шанс, навіть якщо спочатку шукає його у темряві.