VІІ. Таємний незнайомець

Ранок зустрів її неспокоєм і низкою дзвінків. Вона поспішала сходами вниз, коли телефон знову завібрував. Нове повідомлення від Аллана:

«Караоке сьогодні ввечері. Ти мені потрібна, друже з чарівним голосом. Бо сили від цієї роботи знову тікають, а твій спів — єдина терапія».

Міла прочитала й мимоволі всміхнулася: підлабузництво чи то щира мольба — Аллан умів поєднати обидва.

І саме в цю мить незнайомець, що виходив із чорної машини, остовпів. Він побачив її усмішку — теплу, живу, таку, що раптово зламала його рівновагу. Папка, яку він тримав, вислизнула з рук, аркуші розсипалися по тротуару.

Міла зупинилася, нахилилася, аби підняти їх, і на білому папері побачила знайомий знак — терези, ті самі, що вночі проступили на обгорілому клаптику біля її свічок.

Її пальці торкнулися його руки. Незнайомець ще не знав, як сказати перше слово, але вже відчував: ця жінка — початок чогось, що він шукав усе життя.

Міла підняла очі.
Перед нею стояв чоловік, від якого важко було відвести погляд: високий, з рівною поставою, але в рухах відчувалася легкість. Він виглядав так, ніби звик жити серед великих можливостей, але в його погляді була проста людяність, від якої ставало спокійно.
Його темно-сірий костюм ідеально сидів, але зовсім не робив його “чужим” у буденності. Навпаки, здавалось, що він однаково органічно почувався б і в дорогому залі переговорів, і на вечорі з друзями за містом.
А головне — в його очах. Там була глибина і тепло. Погляд уважний, майже вивчаючий, але без тиску — швидше той, що змушує жінку відчути: “тебе бачать по-справжньому”.
Міла несподівано для себе спіймала подих: цей чоловік мав у собі дивне поєднання сили й ніжності, яке жінки так рідко зустрічають і ніколи не забувають.
Вона зустріла його погляд.
Він був високим, з тією рідкісною поставою, що одразу видає впевненість у собі без зарозумілості.
Чорне волосся ледь неслухняними хвилями спадало на чоло, а глибокі сірі очі дивилися з тією спокійною мудрістю, яка роззброює швидше за будь-які слова.
— Перепрошую… — промовив він низьким, оксамитовим голосом, у якому дивно поєднувалися сила й тепло.
Він нахилився, щоб підняти розкидані аркуші, і раптом усміхнувся.
— Сподіваюся, ви берете оплату не за кожен піднятий аркуш? Бо я маю розуміти свої витрати
— О, не хвилюйтеся, — тихо засміялася Міла, поправляючи волосся. — Для вас у мене знижка. Перша — за чарівність, друга — за гумор.
Він завмер, тримаючи папку в руках.
Його погляд упав на її очі — глибокі, живі, з іскрою, яка могла і розсмішити, і обеззброїти, і, здавалося, бачила більше, ніж вона сама казала. 

Міла підняла кілька аркушів, подала йому та побачивши задуману складку між його брів, з легкою усмішкою доповнила:
— І́...не хвилюйтеся, у мене гнучка система знижок. Усмішка — це вже половина оплати.

Він засміявся тихо, але щиро, дивлячись на неї так, ніби вперше побачив людину, в якій поєднується гострий розум, гумор і краса. Його вразили глибина її очей і те, як невимушено вона перетворила буденну незручність на маленьке свято. У цю мить йому шалено захотілося дізнатися про неї все: ким вона є, що любить, про що мріє.
Міла, зібравши папку, кинула ще одну веселу усмішку і поспішила далі вузькою вуличкою. Її кроки дзвеніли легкістю, а він залишився стояти, все ще відчуваючи тепло її погляду.
— Дізнайся про неї все... — промовив він тихо, майже в нікуди.
І відразу почув відповідь:
— Уже виконую.

Міла пішла швидким кроком, намагаючись приховати хвилювання. Папка залишилася в руках незнайомця, і саме це тримало її думки біля нього. Вона чітко пригадала малюнок — знак терезів на одному з аркушів.
Вперше за довгий час вона відчула трепіт серця, яке завмерло після розлуки з Олегом. Це її здивувало й навіть трохи порадувало. Але Міла розуміла: швидше за все, цього чоловіка вона більше не побачить. Тоді що ж хотів їй показати Бафомет чи сам Всесвіт цією короткою зустріччю і знаком терезів у його папці?

Її роздуми раптово перебив дзвінок із центру безоплатної допомоги. Голос у слухавці сповістив, що потрібно негайно прибути до суду — молодому хлопцеві мали обирати запобіжний захід за підозрою у крадіжці.