ІV. Тінь у вогні

Міла довго не могла позбутися відчуття, що її спів у караоке був лише прологом до чогось більшого. Від Аллана прийшло повідомлення: "Дорога Міла, я "одинокий вовк", але ти маєш знати, що вперше за кілька місяців роботи в Україні я відчув відпочинок і бажання продовжувати працювати. Ти чарівниця, а твій голос для мене тепер допінг). Дякую за чудовий вечір". Міла посміхнулася, згадавши, що і вона співом підлікувала своє розтерзане серце, принаймі цього вечора...
Коли Міла намагалася заснути, перед очима знову і знову поставала постать, яку вона бачила лише в уяві — постать із тілом людини, головою цапа та сяйвом смолоскипа на чолі. Сон так і не йшов, тому вона почала шукати відповіді. Книги, статті, стародавні легенди, уривки з езотеричних трактатів — усе вказувало на ім’я, що наче впліталося в її життя: Бафомет.
Світ бачив чимало образів богів та демонів, але жоден не викликав стільки суперечок, як Бафомет. Він поставав у тілі людини з крилами, з головою цапа — символа первісної дикої сили. На його чолі палав смолоскип, наче вогонь знань, які роздирали душу між світлом і темрявою. Його руки, одна піднята догори, інша спрямована вниз, уособлювали давнє таємне правило: «що вгорі — те й внизу». У цьому образі поєднувалося чоловіче й жіноче, земне й небесне, життя й смерть, — все, що людина намагається зрозуміти, але рідко наважується прийняти.

Для одних він був демонічною постаттю, ворогом небес, для інших — символом гармонії й єдності протилежностей, ключем до прихованих дверей всесвіту. Його образ з’являвся там, де межа між світлом і темрявою ставала надто тонкою, щоб відрізнити одне від іншого.

Символіка Бафомета:
Голова козла — уособлення дикої природи, інстинктів, чоловічої сили, але й жертви.

Гермафродитність (поєднання чоловічого та жіночого) — символ єдності протилежностей.

Крила — духовність.

Смолоскип на голові — просвітлення, знання.

Пентаграма — контроль над силами.

Жести рук — баланс і гармонія.

Його опис всюди був однаковий: напівлюдина, напівзвір, крила за спиною, символ гармонії протилежностей. Хтось називав його демоном, хтось — божеством рівноваги, ключем до знань, прихованих від людських очей. Але одне повторювалося постійно: він приходить до тих, хто готовий відкрити в собі невидимі двері.

Вночі, коли тиша квартири стала занадто густою, Міла згадала про коробку свічок, замовлених кілька днів тому. Вона відкрила шухляду й побачила перед собою цілий набір — білі, зелені, сині, чорні й червоні. Її рука сама потягнулася до червоної. Вогонь ковтнув гніт, і в кімнаті розгорівся тремтливий відблиск, що ніби оживив стіни.

Полум’я відкидало тіні, і серед них раптом почала вимальовуватися знайома постать — цап’яча голова, крила, погляд, що пронизував із глибини сутінків. Міла відчула, як повітря загусло, а шепіт, ледве чутний, наповнив кімнату:

— Ти вже відчинила двері. Я лише проведу тебе далі.

Серце її калатало, але замість страху вона відчула дивний магнетизм. Здавалося, що голос не звучав ззовні — він виходив із середини, переплітався з її власними думками.