ІІІ Караоке-вечір: сила голосу

Притрумлене світло, відблиски неону грають на стінах, а легкий туман від дим-машини створює відчуття магії. Сцена підсвічена м’яким фіолетовим сяйвом, мікрофон блищить у центрі, а столи довкола заставлені коктейлями та тарілками з закусками. У залі чути сміх, оплески й уривки пісень, які раз по раз підхоплює публіка. Все було наповнено атмосферою розкоші та легкого шику. Дівчата — мов зі сторінок модних журналів: бездоганний макіяж, сяючі локони, сукні, прикрашені блиском каменів і паєток, що ловили кожен відблиск софітів. Вони сміялися дзвінко й легко, немов самі були частиною вистави. Чоловіки — у дорогих піджаках, зі смаком підібраних аксесуарах, у дорогих парфумах, що ледь відчутно виливалися в повітрі. У їхніх рухах відчувалася впевненість і звичка до гарного життя, а погляди ковзали залом у пошуках нових вражень, мов у хижаків, які прийшли не тільки відпочити, а й показати себе.
Аллан галантно запросив Мілу за обраний ним столик і одразу запропонував обрати напої чи щось перекусити. Вона відчула, як від хвилювання рум’янець залив обличчя по самі вуха, та все ж намагалася триматися впевнено, ніби для неї тут не було нічого нового.
Вона вловила, як Аллан крадькома спостерігає за нею. І коли він зрозумів, що вона це помітила, з легкою усмішкою сказав:
— Незвично бачити тебе такою живою, сором’язливою і водночас сміливою. Такою щирою, справжньою.
Міла лише розвела руками й зізналася, що найбільше хвилюється за пісню, адже людей у залі було чимало.
Незабаром офіціантка піднесла замовлені коктейлі з тропічними фруктами. Від першого ковтка Міла відчула, як по тілу розливається тепло. Напій виявився міцним, але саме цього вечора він був потрібним — допоміг розслабитися.

До їхнього столика підійшла ведуча з двома мікрофонами й запитала, чи готові вони співати.
— Я ще не зовсім, — усміхнулася Міла й відвела погляд.
Аллан впевнено взяв мікрофон і оголосив пісню, яку збирався виконати.
— Ти така файна, вай-вай… — протягнув Аллан, посміхаючись у мікрофон і пильно вдивляючись у Мілу.
Він співав з дивним поєднанням грайливості та внутрішньої настороженості, і Міла це відчула. Ще з дитинства вона мала хист зчитувати людей, і зараз, слухаючи його, відчула справжній ураган емоцій, який Аллан намагався ретельно приховати.

У його очах вона прочитала щось більше, ніж веселу мелодію — там було глибоке тло: біль чи то смуток. Вона ще не могла зрозуміти достеменно, але була певна — ці очі бачили чимало тяжкого за останній час. Ймовірно, це було пов’язано і з війною в Україні, і з його роботою.

Міла ледь стрималася, щоб не запитати одразу. Вона вирішила зачекати, бо вони були знайомі не так давно. Аллан, ніби вловивши її думки, посміхнувся ще ширше й, повернувшись за столик, пожартував, що він щойно «зірвав усі овації».

Співав він справді чудово: низький, бархатистий голос — рідкісний баритон, який звучав напрочуд професійно. Єдине, акцент трохи видавав його під час виконання колоритної української пісні, але від того спів тільки ставав більш особливим і приємним.

Мікрофони передали далі — за інший столик. Зал жив своїм ритмом: кожен охочий пробував сили. Хтось співав напрочуд гарно, хтось відверто фальшивив, але ніхто не звертав уваги — публіка веселилася, адже пісні обирали запальні.

Міла й Аллан тим часом спілкувалися на вільні теми. І все ж вона наважилася, обережно запитати:
— Аллане, в чому полягає твоя робота?
Він на мить задумався, а тоді, ніби жартома, але з серйозними очима відповів:
— Міла, якби ти знала, де я був останні кілька днів у відрядженні, і що робив цими руками то, мабуть, не захотіла б навіть поруч сидіти.
— Ну, але ти ж усе робив у рамках закону? — обережно перепитала вона.
— Так, так. У повній мірі, — він трохи іронічно всміхнувся. — Я б сказав навіть: забезпечив цей закон. Але давай колись іншим разом розповім… А зараз — твоя черга співати. Бачиш, мікрофон повертається до нас.

Міла раптово розхвилювалася, серце забилося швидше: вона зрозуміла, що досі не обрала пісню.
— А можна співати прямо за столиком, не виходячи на сцену? — швидко прошепотіла вона.
— Як побажаєш, — спокійно відповів Аллан.
Міла кивнула, вирішивши співати сидячи, щоб на неї було менше уваги. В голові вона гарячково перебирала пісні, намагаючись згадати хоча б одну мелодію, яку добре пам’ятала…
Коли черга дійшла до їхнього столика, Міла, трохи зніяковівши, але вже розслаблена теплим коктейлем, усе ж взяла мікрофон. В голові миготіли сучасні поп-хіти, якими розважався зал, та раптом серце підказало їй зовсім інше. Вона відчула внутрішній порив — і замість гучної популярної пісні обрала ніжну «Квітка-душа».
З перших звуків стало зрозуміло, що її голос не мав нічого спільного з бархатистим баритоном Аллана чи з естрадною силою професійних співаків. Він був легкий, прозорий, немов подих вітру серед гірських трав. Але саме ця чистота й простота стали магією.

У залі, де ще хвилину тому гучно сміялися й стукали келихами, настала тиша. Люди поволі почали озиратися, шукаючи, звідки ллється цей дивний голос. Очі чоловіків засяяли несподіваним теплом, жінки слухали із завороженістю, не відчуваючи ані заздрості, ані суперництва — тільки дивне полегшення, ніби хтось легенько торкнувся їхніх сердець.
І справді, здавалося, що повітря стало прозорішим, легшим. Туман від дим-машини вже не здавався випадковим ефектом — він нагадував ранковий серпанок над лугом, а у світлі неону спалахували іскри, мов дрібні світлячки. Міла співала, і з кожною нотою відчувала: вона не просто виконує пісню. Вона молиться — але молитва ця не до когось у небесах, а до самих душ людей, які її слухають.
Аллан дивився на неї, не кліпаючи, і його очі, повні таємного болю, здавалось, уперше за довгий час стали ясними. Міла відчула, що в цю мить між нею та залом народився невидимий зв’язок — тонка срібна нитка, якою перепліталися їхні душі. І ця сила, що відкрилася разом із піснею, вже ніколи не відпустить її назад у звичайне життя.
А головне — Міла відчувала не просто фізично, що співає. Їй здавалося, що голос виливається з неї разом із силою, наче енергія, яка розливається залом до повного опустошення й водночас зливається з енергією кожного слухача. Вона відчувала, як цей потік повертається до неї і до всіх присутніх у зовсім іншій, світлій і значно кращій якості. Люди в залі відчули полегшення, і сама Міла також — ніби всі разом розчинили свої печалі у стрімкій гірській ріці.
Під кінець пісні Міла раптом зрозуміла, що вже стоїть у самому центрі сцени. Її тіло горіло жаром, а серце билося так сильно, що здавалося, воно звучить гучніше за музику. Вона побачила і відчула, що в кого болить на душі, ніби співом проникла у найпотаємніші куточки кожної людини і торкнулася їхнього прихованого болю.