ІІ Подвійне життя

Міла прокинулася зранку з відчуттям, що ніч змінила її назавжди. Сонце ще боязко пробивалося крізь прозору білосніжну вуаль тюлі на вікні, а серце наповнювалося дивним спокоєм. Настрій був кращим ще й від того, що над Києвом не лунали тривоги, — останнім часом це було справжньою рідкістю.

У голові знову спливли думки про нього. Після розставання з коханим чоловіком туга не відпускала, хоч саме вона зробила цей крок. Вона справді кохала Олега всім серцем, але рішення прийняла холодним розумом. І розум був безжальний: велика різниця у віці, різні світи, що ніколи не зможуть стати одним. Вона знала — такий союз приречений на сумний кінець.

«Чому ж тоді серце так болить?» — майнула думка. Хіба не мало б бути легше, якщо вона вчинила правильно? Чому холодна логіка не здатна вилікувати рану? Вона вмовляла себе, що він, молодий і гарний, амбітний і життєрадісний, знайде успіх у коханні й долі без неї. Його світ тільки розквітав, її ж — був іншим, важчим. Але болю це не зменшувало.

І саме цей біль знову нагадав про ніч. Про дивне відчуття, яке прийшло тоді, коли вона торкнулася невідомого. Здавалося, її розпач став дверима до іншої Міли, до тієї, що ховається в глибині душі. Разом із болем приходила сила — ще неосяжна, але відчутна.

Їй раптом захотілося співати. Це бажання було настільки несподіваним, що Міла навіть усміхнулася. Згадала про нещодавнє знайомство — військовий психолог, що приїхав з-за кордону вивчати психологічний стан українських військовослужбовців, запросив її якось піти співати в караоке. «Так він відпочиває після важких буднів», — пояснив тоді.

Міла відчула, що це може стати і для неї полегшенням. Вона погодилася подумки, хоча й трохи соромилася. Адже співати на людях — для неї вперше. Найбільше вона боялася не фальшивих нот, а того, що її висміють. І все ж інтуїція підказувала: цей крок потрібен.

Бо саме зараз починався новий день її подвійного життя: в день одна, вночі- інша.
Подвійне життя, — саме так Міла відчувала себе в цей ранок. Вона знала: треба збиратися, повертатися до буднів адвоката, до справ і клієнтів, які чекали її захисту. Але всередині вже жила інша Міла — та, що відкривала в собі нові обрії, ту магічну силу, яку подарувала ніч. І ввечері вона дозволить цій новій стороні себе проявитися.

Швидко відправила Аллану коротке повідомлення: «Домовилися. Побачимося ввечері на караоке». Усміхнулася і відразу переключилася на судові справи, які сьогодні вимагали її максимальної уваги.

Уже сидячи в залі суду, в очікуванні рішення, Міла раптом згадала, що в дитинстві мріяла бути акторкою чи навіть співачкою. І сама собі дала відповідь: хіба зараз вона не акторка? Хіба ж нещойно, коли виступала перед трьома суддями, не зіграла найпереконливішу роль?

Вона захищала клієнта, якого прокурор намагався притиснути стандартними і недбалими аргументами. Міла ж, яка завжди обожнювала свою роботу, вивчила справу до найдрібніших деталей. Вона так щиро, впевнено й емоційно вказала на всі упущення опонента, що навіть судді почали ставити прокурору незручні запитання. А коли відповіді того заплуталися у власній слабкості, Міла з азартом добила його промовою, яка змусила зал повірити в її правоту.

Її клієнт дивився на неї блискучими очима — вперше за довгий час у ньому прокинулася надія. Судді, переглянувшись, запевнили, що рішення буде справедливим. І в ту мить Міла зрозуміла: адвокатура — це теж сцена, а вона — акторка, що грає з душею, без фальші.
Після засідання Міла поспішила до слідчого по справі державного замовлення. Клієнт жив скромно у селі, грошей на адвоката не мав, а звинувачення було, м’яко кажучи, дивакувате — у викраденні велосипеда.

Міла ввімкнула всі свої сили переконливості й доброзичливості, пояснюючи слідчому, що справа дріб’язкова, велосипед повернуто власнику, а сам обвинувачений пообіцяв більше такого не робити. Здавалось, спільна мова вже знайдена.

Та раптом слідчий, ледь усміхаючись, звернувся до підзахисного:
— То скажіть, навіщо ж ви взяли той велосипед біля магазину?

Клієнт, не довго думаючи, розвів руками:
— Та ноги боліли йти додому, от і сів поїхати. Потім лишив біля хати, там і знайшли…

Міла ледь не підстрибнула від цієї «щирості», а слідчий, не стримавши посмішку, уточнив:
— А якщо знову ноги заболять і побачите велосипед — знову поїдете?

— Поїду, — миттєво випалив клієнт.

У цей момент Міла так щипнула його за руку, що він аж затамував подих від здивування.
— Ой, та ні, звісно ж ні, — поспіхом виправився він. — Мені шкода, вибачте…

Слідчий жартома кинув:
— Пані адвокат, може, вам різку видати для виховання клієнта?

Довелося взяти паузу. Міла запропонувала повернутися до справи після розмови з власником велосипеда, щоб вибачитися та знайти спільне рішення.

Коли вони вийшли з поліції, клієнт уже мало не плакав і клявся, що більше ніколи такого не зробить.
— Та я ж… я ж просто злякався, — пояснював він. — І мені би зараз… сто грамів для заспокоєння…

— Краще без сто грамів, — суворо відповіла Міла. — Давайте подумаємо, як з власником велосипеда поговорити. Я допоможу.

Зрештою, порозуміння знайшли. Хоча про себе Міла все ж подумала: «Цікаво, чи не побачимося ми з ним знову в найближчому майбутньому з цього ж питання?» Проте, відразу зупинила такі думки, адже не варто тратити час і думки на те, що можливо ніколи не трапиться: життя покаже.

Робочий день добігав кінця. Міла глянула на себе в дзеркало в офісі: біла атласна блузка й класичні штани облягали струнку фігуру — надто скромно для вечірнього караоке. Але ж вона й не збиралася зваблювати Андрія, тільки розважитися, поспівати й не думати про Нього... Знову  образ Олега  промайнув у пам’яті. Його блакитні очі, наповнені чутливістю і мудрістю не по роках, світле обличчя з ніжними пухкими губами, сильні плечі, загартовані роками спорту… Усе це постало перед нею так виразно, ніби він стояв поруч. Його непросте життя загартувало тіло і дарувало мудрість, зробило його дорослішим за свій вік. Міла ніколи не зустрічала таких чоловіків, особливо серед молодших за себе. З ним можна було говорити про все — від простих дрібниць до найсерйозніших проблем, і завжди знаходити спільне рішення. А ще була та близькість — душевна й фізична, — яка здавалася єдиною й неповторною.