Спустіла могила

Я знаю покинуті могили в лісі, не знаю чиї, але наші не хочуть про них знати, або забули, або їм всеодно. Дремучий ліс. Напевно, то були каторжники.

Старі дубові хрести, між якими ходили звірі. Їх розстріляли. Вбивці бачили ліс і сонце, навіть мороз йде по шкірі від того, як вони сміялись до своїх катів. Вони боялись сонця як кроти – сонце їх сліпило їхньою смертю, давало свідомість.

І от, одна могила була пустою, в труні були книги і записка: «Я хочу побачити смерть ваших дітей». І підпис: «Доктор філософії». Внизу був лист: «Я бачив кайло Достоєвського – не дуже сильно він напевне любив людей, якщо так його сточив». Потім – розмито… «Втік через крематорій, зарубав трохи комуністів»... «Я нікому не давав присяги не вбивати, у мене є принципи».

Потім було ще кілька людей у братській могилі, але з документами – ми зрозуміли, хто їх закатував.

Мені говорили, що Ніцше плакав, а хто бачив мої сльози?

Йогонес де Сіленціум

Подобається

#896 в Сучасна проза
#288 в Містика/Жахи

У тексті є: каторжани, розстріл, могили

Відредаговано: 17.06.2018

Додати до бібліотеки

Поскаржитись