Глава 7

— Та ви при своєму розумі?! Я не зроблю цього!
Її погляд наче спалахнув обуренням і до нього швидко доєдналася ще парочка — здивованих і наляканих.
— Ви зробите це, Ольго фон Штірліц! — я пильно дивився їй в очі, жодного напруження в голосі чи страху, лише відчував, як повільно, але невпинно наростала втома, що вже потихеньку навалювалася на мене.
— Ви зробите це, — повторив я, скинувши вгору руку і перериваючи її, від чого в кареті виникла напружена дзвінка тиша, — А потім, коли ми будемо в безпеці, ви зможете ухвалити будь-яке рішення щодо покарання за мою неповагу.
Устина Магерко, яка сиділа навпроти поруч із королевою, дивилася на мене широко розплющеними очима. В них читалося глибоке здивування, захоплення і захват. Утім, щойно ми з нею познайомилися, я одразу відчув - ця жінка вже сповнена до мене сильних почуттів вдячності й захоплення. Не думаю, що я настільки підкорив її з першого погляду, ймовірно, вона просто зрозуміла, що яка вдача зустрілася її чоловікові в моїй особі. Він теж сидів поруч, я не дивився на нього, але його здивування й захоплення були також просто фізично відчутними.
— Але дозвольте, Максиме Максимовичу... — почала було Устина Магерко, бачачи, що королева просто гнівно свердлить мене поглядом, але при цьому мовчить.
— Ще раз прошу всіх дуже уважно поставитися до моїх слів. Для нас зараз важлива природність і непомітність. Якщо вам завгодно, то багато великих королів, щоб домогтися своєї мети, не гребували переодягатися. І їм не було чужим мистецтво театральності! Зрештою, зобразити когось, ким ти не є — найскладніше мистецтво, шановні пані та панове. Найскладніше!
Дзвінко цокали підкови коней по бруківці, колеса з простими металевими ободами гидко скреготіли по камінню. Ми їхали на квартиру Магерка, тому що в готелі на Ремісничій залишатися не було жодного сенсу, та й підозріло це виглядало б для того ж Карпа. Дрібниця, але все ж. Коли я привів королеву в цю карету, тут трапився напад справжнього вірнопідданого священного захвату. Сама королева при цьому виглядала, як... справжня королева, нехай і в трохи порваному платті та дивній хустці. Мені довелося негайно припинити захоплення і зачиняти віконця фіранками. Потім відкрив, звичайно. Влітку, в спеку, сидіти в цій гуркотливій хатинці на колесах без повітря — ще те задоволення...
— Тому буде саме так, як я вам сказав, — твердо заявив я, — Зараз до вас на квартиру завітає ваша далека родичка. А вийде і поїде супроводжувати пані Магерко до Києва — її камеристка.
Королева відвела погляд і, насупившись, втупилася у вікно.
— Ні прикрас, ні дорогих суконь не буде. Усе це ви негайно вдягнете потім. Коли після прибуття до Києва оселитеся в будь-якому готелі, але не раніше. Вокзали для нас найнебезпечніші місця. Ось не далі як сьогодні, один із підлеглих Савелія Кириловича дуже швидко запідозрив мене, помітивши пістолет у кишені та те, що немає хустки. Досвідчене око одразу може вихопити такі деталі в натовпі.
— Хто ж цей такий був? — неголосно запитав Магерко.
— Агент розшуку якийсь, Філофей... Філофей... Ямколь, здається.
— Є такий! Чув про нього, тямущий.
— Так ось, — я почав говорити, дивлячись на подружжя Магерків, бо королева уникала на мене дивитися, — На цьому вокзалі або в Києві, але на пероні може бути хтось, хто оглядає приїжджих...
— Так, але...
— Не тільки ваші колеги, Савелію Кириловичу, а й інші... відомства.
— Ага! Ясно, — він кашлянув у кулак.
— Вони шукатимуть її величність. Вони підсвідомо очікуватимуть побачити її величність. І що б вони із собою не робили, без тривалої підготовки вони звертатимуть увагу саме на дорогі сукні, капелюшки, прикраси і на гордий незалежний вигляд.
— Тому я повинна стати камеристкою? — раптом спитала Олісава.
— Так. Я б узагалі запропонував переодягнутися чоловіком...
Тут пані ахнули, а Савелій гучно потягнув повітря носом.
— ...але це ні до чого. Це ж іще вміти зіграти треба, — перебільшено засмучено зітхнув я.
— Я колись вас приб'ю! — несподівано, з почуттям сказала королева, — А до цього, будьте певні, зумію зіграти покоївку. Не турбуйтеся! А вже для вас в мене теж гарна роль неодмінно знайдеться!
Подивився в її такі красиві очі, що зараз метали блискавки, і просто радісно посміхнувся.
— Ми всі граємо потроху, когось і як-небудь...
— У цього заїжджого московита було якось інакше, — невпевнено протягнув Магерко, але знітився під пильним поглядом дружини.
— Максиме Максимовичу! — раптом сказала Устина Магерко, — Але полагодити сукню її величності... м-м, загалом, полагодити сукню ми ніяк не встигнемо. Ми не кравчині.
— У цьому вже нема потреби. До готельного номера у Києві запросимо когось, привезуть. Я тут відправив пару телеграм. А там ви просто вирушите, Савелію Кириловичу, до декого, Ольга фон Штірліц перед своїм зникненням вам підкаже і дасть рекомендацію.
— Ольга? Не Джейн?
— Джейн Горич — це покоївка вашої дружини.
— Ох... — зітхнув Савелій.
Устина ж виглядала надзвичайно задоволеною. Те, що відбувалося, викликало в неї передчуття чогось. І я це помітив.
— До речі, пані та панове. Попрошу вас пообіцяти, що все це залишиться в таємниці, якщо тільки...
— Якщо тільки що? — звела вгору брову королева.
— Якщо тільки її величність не зажадає або не дозволить відкрити завісу над усім цим.
Подружжя Магерків тут же втупилося в Олісаву і почало палко навперебій запевняти її у своєму повному і беззастережному мовчанні.
— Дещо незабаром стане відомо, — "обрадував" я її, — Тому, вам все одно доведеться давати якісь пояснення.
— Мені?! — з обуренням вигукнула Олісава. — Мені потрібно буде пояснювати?!
— Так, — знову всі троє на мене так дивляться, з жахом і захопленням, ніби бачать змію, що танцює, — Можливо, не одразу, але якісь пояснення давати доведеться. Загинула яхта, загинули люди. Відбуваються різні події. Тому, не сміючи наполягати, прошу про одне...
Я подивився їй в очі.
— Не поспішайте нічого казати. Зачекайте, поки мине буря і все почне заспокоюватися. Усі хто буде лізти із запитаннями — повинні бути взяті на замітку, — кинув я погляд на Савелія, — Перш за все, потрібно все з'ясувати, ретельно вивчити.
— Ви зараз даєте поради Ользі Штірліц чи дозволяєте собі радити її величності? — трохи роздратовано запитала Олісава.
Знизав плечима, мовляв, розумій, як знаєш.
— Я б запропонував провести негласне, але ретельне розслідування під керівництвом досвідченої людини, якій можна було б довіряти. Та ось, будь ласка, Савелій Кирилович — найкраща кандидатура для цього. З усіх боків, — виразно подивився я на Олісаву.
О, якби можна було описати цю багатогранну, складну і багатозначну гру поглядів, які зараз полетіли по кареті: задумливо-оцінювальний - Олісавин, приголомшено-захоплений - Савелія Магерка і безмежно вдячний - Устини, його дружини.
— І це завдання буде не з легких, — одразу заходився змальовувати фронт роботи. — Ви почуєте деякі звістки, гарненько обміркуйте їх. З'являться деякі питання... не поспішайте порушувати їх!
Олісава ледь здригнулася, по-моєму Савелій це помітив, якось сіпнувся, немов за комір мошка потрапила.
— Було сказано дещо про якихось сицилістів, — продовжив я накачування, у мене не буде іншої нагоди, — Нападники на королеву цікаво звалися, Полікарп і Жига.
— Кличка! — одразу відгукнувся Савелій.
— Саме! А це цікаво, чи не так? І ще Івашка Донін або Дронін. Схоже, займався візництвом.
— А... що тепер із ними? — не витримала Устина, чоловік одразу подивився на неї докірливо.
— Головне, як вони зуміли відшукати нас швидше за всяку поліцію!
Тут уже Савелій потупився і навіть почервонів.
— Ось так вона тут до вас працювала, Савелію Кириловичу, — мені не шкода, посміхнувся я про себе, помітивши як знову спалахнули його очі, — Той же Філофей, який при вас був, міг би багато чого встигнути зробити, впевнений.
Ні, ну точно, подружжя Магерків незабаром віділлє мій бюст у бронзі і поставить на домашній вівтар, щоб там курити фіміам, немов я домашній лар їхньої скромної патриціанської родини...
— І ще. Хтось нагнав до місця аварії флотських та армійських. І вони діяли абсолютно не пліч-о-пліч із поліцією.
— Звідки... — здивовано протягнула королева.
— Приїхали, панове! — почувся крик з передка карети, де правив якийсь чоловік Савелія.
Що ж, вилізли, подали руки, провели. Перед входом я зупинив Магерка.
— Савелію Кириловичу! Квитки куплені?
— Так! — відгукнувся він напівголосом, — Я викупив місця в другому класі. Але...
— Різними купе? Не було вільних?
— Ні, але... Я подумав, що незручно в одному буде їхати...
— Ви викупили два? Сподіваюся, повністю?
Він кивнув, ховаючи задоволену посмішку під своїми вусами.
— Це ви вірно вирішили! Каюсь, сам не подумав. Скажіть, чи є у вас людина, якій можна довіряти?
— Дивлячись для чого, добродію. Іноді довірити можна, а виконати не зможе. І навпаки.
Я озирнувся навсібіч, ми зараз перебували десь у центрі міста, але вулиця була тут не найфешенебельніша, хоча будинок цілком пристойний, двоповерховий. Навіть двірник стояв при воротах, мало не взявши "на караул" мітлу при вигляді Савелія.
— До відправлення ще є деякий час, нехай пані відпочинуть.
— Ви впевнені, що перевдягати... у камеристку... що це гарна думка?
Втома тиснула на плечі прямо фізично. Хотілося взяти і просто лягти просто тут, на тротуар і лежати, дивлячись у це бездонне синє небо. Безтурботне. Високе і далеке...
— Савелію Кириловичу, нас точно шукатимуть. А ось хто, невідомо. Може друзі, може вороги. Але ні ті, ні інші не запідозрять її в камеристці. Але ви, все ж таки, візьміть когось із собою. Раз місця все одно викупили.
— Але як же ви?!
— Я вже казав вам, що спостерігатиму збоку. І спробую якось відволікти... ви роздобули грошей? Сподіваюся, взяли у скарбника на службові потреби, а не з власної кишені?
Магерко невесело посміхнувся.
— По правді кажучи, я не зміг би роздобути готівку в такий короткий термін. Заробітну плату поки не отримував.
— Ось вам лист від королеви. Нехай буде у вас, як додаток для звіту. Заодно, замість грошей стане в пригоді. Завтра, якщо все пройде добре, не буде сенсу його вже приховувати.
— Мені куди зараз, пане Савелію? — поруч переминався з ноги на ногу міцний мужик з уважним поглядом. Ніби як конюх, а за одягом схожий на звичайного жителя міста.
— Це мій слуга, Сила. І я не знаю нікого надійнішого.
Я ще раз глянув на нього, а він теж мене уважно розглядав, абсолютно не ніяковіючи.
— Вмієте поводитися з яким-небудь залізом або дубняком? — запитав я його, примружившись.
Тут він крякнув і почухав у потилиці.
— Потрібно буде супроводити вашого пана в столицю. І їхати разом з ним, оберігаючи від неприємностей.
— Ох ти ж! Та як же мені, пане хороший, спати в одному-то номері з господарем і господинею! Зовсім недоречно!
— Як по батькові?
— Максимичі ми.
— Ось уже точно, Максимовичі... Сило Максимичу, не турбуйся, тобі спати в поїзді зовсім не доведеться. Тобі б зараз відіспатися хоч трохи, а потім у поїзді доведеться всю ніч пильнувати.
Я повернувся до Савелія.
— Якщо почнеться якась нездорова метушня, одразу всіх будіть, Сила Максимич простежить де і що. І тоді вже дивіться за обставинами. Якщо населений пункт поруч — можна і зійти, а якщо ні...
Савелій Магерко замислено подивився як і я, в це бездонне небо.
— Візьму з собою додатковий запас куль і пару фляг. Чув, Сило? Поїдемо ми з тобою знову в столицю!..