Глава 3. Хто ти, Джеймс?

Не знаю, що послужило причиною: чи то вчорашня сповідь у Лаврі, чи просто у мене закінчилися соплі, але вранці встав із великим бажанням діяти. Нехай поки й не вирішив остаточно, що потрібно зробити в першу чергу, зате визначив, яка головна небезпека на мене чекає. Безсумнівно, це Боков. І взагалі всі ці московити. Камницький міг їм розповісти про суть цих документів, хоча не знаю, звідки йому самому про це стало відомо, але тепер вони будуть їх наполегливо шукати. І ось що виходить: нещодавня змова, після якої вигнали з посади дядька королеви, і всі ті події в Одесі мали яскраву характерну деталь, не відразу мною правильно оцінену. Я забув про корабель, який бовтався в гавані і все ніяк не хотів пускати на борт оглядову партію, поки його не пригрозили втопити. Говорили щось про цілу тисячу якихось найманців на ньому — наче й дрібниця порівняно з військовими силами цілої держави, але, якщо скласти одне до одного, це міг би бути дуже непоганий такий передовий загін для висадки та утримання порту. А потім підтягнули б і решту сил. Запитується — кому все це було потрібно? Хоча доказів немає, лише підозри. У мене, у всякому разі. І це зайвий раз підкреслює, що війна триває. Та війна, в якій брав участь Артур Берлінгтон, ким би він зараз не був. І в цій війні всі засоби можуть бути хороші. Ну, в сенсі погані, тут уже кому як пощастить.
Значить, будуть мене шукати, і це будуть люди рішучі. Що з цим робити? Звичайно, можна просто сховатися. А ще краще — виїхати. Але тоді й небезпека для всіх інших зросте. Чи можуть вони зачепити матір або сестер? А хто їм завадить заради інтересів самої держави... Є інший шлях — піти на уклін до канцлера. Розповісти про все. Але цей шлях мені теж бачиться не квітами встелений. Ні трояндами, ні монетками з ними... Канцлер політик, як мені здається, скоріше саме він глава держави. А тут ціла сім'я, яка має якесь підтвердження своїх прав на... Ладно, яка має якісь кровні зв'язки з королівською родиною. У будь-якому випадку, вона йому задарма не потрібна. Якщо вони нічого не знають про все це, то тим більше, найлегше і найпростіше — просто обрубати всі кінці. Уже, у всякому разі, якогось невідомого, який плутається під ногами, тихо удавити де-небудь, зовсім буде простіше простого. Знову ж таки, все виходячи з високих державних інтересів.
Але не моїх. А втім, життя мені подобається. Та й що може бути кращим за нього?
Коли мене охоплює жага діяльності, іноді це схоже на непереборне бажання просто чимось зайнятися. Досить невеликої причини — і ти зриваєшся з місця. Тим більше, що моя чудова пам'ять мала дивну властивість — вона не дуже хотіла пригадувати, що зі мною було до зустрічі з королевою, при цьому, немов вибачаючись, демонструвала вражаючу здатність зберігати інші деталі. І дуже шустро крутити все те, що там у голові при роздумах крутиться. Чесниця! Так-так! Та сама! Не та, що Глинська, а інша, з яхти. Вона ж непогано влаштувалася! Чому б не взяти її досвід на озброєння?
Я знову згрішив, вкрав одну зі щіток, якими тут чистять одяг. Таку, м'якеньку, з оксамитовою підкладкою, щоб не пошкодити тканину. Бритва у мене була з собою, голитися я вже поголився, поправивши її на своєму ремені, тому швидко відокремив цю підкладку й обрізав по мінімуму, залишив тоненьку смужку. Знайшов у валізі найнепримітніший костюм і знову втік із готелю. Шлях мій лежав до крамниць. Там купив невеликий саквояж, роздобув монокль і тюбик клею. І ще прикупив трохи одягу. Непримітне кепі, міцні чоботи і довгий, теплий плащ якогось ботаніка чи рибалки, любителя посидіти на природі у різну пору року. Треба сказати, на все це у мене пішло чимало часу, і я навіть почав утомлюватися від пошуків та галасливих прикажчиків.
Після чого вирушив на вокзал. Постояв, помилувався ним, а потім усівся на найнепримітнішій лавочці в найдальшому кутку. У мене тут була непроста, але важлива справа. Мені потрібно було непомітно приклеїти цю ворсину під виглядом вусів, потім зняти піджак і балморали та швидко взути чоботи й одягти плащ. Під праву ногу я поклав пару великих мідяків, отриманих на здачу. Мені вони були добре знайомі — саме такі в хустку загортали Жига та Полікарп, мною зупинені у своїй блискучій кар'єрі, такими ось мідяками споруджуючи собі зручну дубинку людей у підворіттях гладити... 
Навіщо? Та от звідкись знав, що така ось дурниця змінює ходу. А був ще монокль. Скло в ньому просте, але вираз фізіономії при цьому можна такий скорчити, що потім мама рідна не впізнає. У кепі, плащі, з саквояжем до того ж самого готелю прибув гість з Англії, містер Джеймс як-то-там. Щоправда, номер поруч зі мною зняти не вдалося, але кімната простіша, прямо над моїми, знайшлася.
Так, це були витрати. Проте спати зможу спокійніше. Містеру Джеймсу навіть дозволили зупинитися в готелі без пред'явлення паспорта, такий він був гарний. У сенсі, гарна була та роза, яку за це він, крекчучи, залишив. Попередив, що буде пізно, і пішов. А повернувся вже зовсім не Джеймс. Тільки як би мені тепер усе з собою весь час носити й розуміти, хто з нас коли і куди пішов? А переховуватися — це непросто... Я от сильно зауважав цю чесницю. Та як же її звуть? Все ніяк не дізнаюся.
Що ж далі? Це всього лише невелика обачність, не більше, тоді як потрібно цього Бокова знайти. До речі, навіщо? Нападати на нього безглуздо, він усього лише гвинтик, один із багатьох, а здати поліції чи там конвою — ще треба постаратися. Ні, помиляюся! Адже канцлер шукає якихось шпигунів, от і буде йому справжнісінький. Потрібно тільки знайти його лігво або місце, де він буває, потім якось підкинути ідею його там знайти канцлеру... не розумію тільки яку! До речі, а Бокову теж добре б перед цим підкинути якісь докази, що я вже позбувся документів. Продав комусь. Ідея, правда, сама по собі непогана, але теж абсолютно незрозуміло, як усе це влаштувати.
У газетах, а я купив по дорозі декілька, вже не було всього цього ажіотажу. Ні, московити щось писали, але от видання самого королівства зробили дружній висновок про те, що цим брехунам ні в чому не можна довіряти. Тільки газетка Карибута мовчала. Втім, ім'я-то вже було названо. Цікаво, що другий Артур, здається, встиг крикнути про те, що я маю якесь відношення до московитів. А сам він як збирається виправдовуватися від цих звинувачень? Під своє чесне слово? Ну-ну...
Здається, прийшла мені пора переходити до наступного етапу. Так, склав собі цілий план, визначив цілі, поставив завдання. І знайшов виконавця. Найкращого! З усіх... Цього разу мені потрібно було одягнутися краще. А ще замовити чарку чогось міцнішого. Можна й просто вина, але запах хорошого дорогого коньяку вже сам по собі формує певний образ. І сьогодні, з моноклем і прихрамуючи, в один чудовий заклад вирушить новий відвідувач. Ніхто ж йому не може перешкодити з'ясувати, чи можна зняти апартаменти для зустрічей. Ось, друзі розповідали, і вирішив сам перевірити. Там вже точно документи не запитають. Була у мене раніше думка використовувати когось, щоб створювати видимість. Ту ж Іванну. Приодягти її, трохи змінити зачіску — чим не коханка, яка і соромиться, і прагне... Але тепер що вже, сам, тільки сам...
Уже наближався теплий сонячний вересневий вечір, що було дуже приємно після останніх похмурих днів. Щойно я одягнувся, зібрав усі свої речі у валізу і взяв саквояж з тим, щоб потім прийти сюди під виглядом мистера Джеймса, як у мій номер постукали.
Я навіть трохи похолов. Поклав тихенько саквояж на крісло і витягнув пістолета. Невже я вже запізнився і мене знайшли? Втім, це ж можуть коридорні там бути або розпорядник... Але вони відразу кричати з-за дверей починають, а тут тиша. Підійшов до дверей, подумав, що добре було б придумати щось, щоб можна було дивитися, хто прийшов, прямо з-за дверей. Як же воно? Та й тьху на нього...
— Хто там? — запитав трохи приглушено, намагаючись говорити якомога безтурботніше.
— Фельд'єгер до вашої милості, — почув у відповідь дзвінким, навіть якимось урочистим голосом.
А ми хіба чекаємо ще якихось єгерів? Ось уже ні... Але відчиняти все одно потрібно. Єгеря б сюди пропустили? А звідки б він дізнався, що я тут?
Я підняв пістолет, відчинив двері і став за ними, трохи прикриваючись від гостя. Або гостей. Я очікував усього. Що зараз почнуть стріляти, що хтось кинеться всередину... навіть що двері штовхнуть на мене, тому й відійшов від них з таким розрахунком, щоб вони мене не зачепили.
Але в номер просто увійшов офіцер у синьому мундирі. Невисокий, стрункий, він завмер прямо біля дверей, і я впізнав ці сяючі урочистістю очі...
— Не може бути...